Автори / Юрій Фоменко / Високі почуття

               У затишній ресторації , за чашкою кави,  якось мудрували з товаришем над  однією перспективною справою. За сусіднім столиком сиділа пара молодят.  Дівчину я знав як розумну і порядну  доньку пристойних і небідних батьків. Хлопця не знав, але враження він справляв скромної молодої людини.  

Дівчині вже сповнилося двадцять п’ять років і, швидше за все, дома їй сказали : “Доцю, грошей хватить, шукай собі порядного хлопця, на статки його не дивись”. Доця знайшла і, вже вкотре, переконувала парубка у спільному щасливому майбутньому. Я став вимушеним свідком їхньої бесіди.

                   Він головно мовчав. Вона - говорила. Щиро, впевнено, пишномовно - малювала картини спільного щасливого майбутнього життя. Одна із фраз, що мені сподобалась: “Тато говорив,що, коли одружимось, то купить нам нову Тойоту”.

                  Я, можливо, й забув би ту бесіду молодят у ресторації…  та склалося так, що днів за десять був на Хортиці. Сидячи на Чорній скелі згадав що піді мною - Змієва печера, з якою пов’язані певні події в житті Геракла. Коли у нього зникли коні - він їх пішов шукати і дістався країни Гілеї. “… там в одній печері він знайшов істоту подвійної природи: наполовину вона була дівою, а наполовину змією: до сідниць її тіло було жіночим, а нижче – зміїним. Він побачивши її здивувався і спитав її, чи не бачила вона десь його коней, що зникли. Вона тоді відповіла йому, що вони в неї, але вона поверне йому їх, коли він із нею з'єднається…”

                Проходять тисячоліття, а в житті людини мало що змінюється.  Високі почуття стають ще вищими, тільки збільшується кількість кінських сил у пропозиціях.  А далі, за пропозиціями, життя…

Додав oleg.verbova 17 червня 2012

Про автора

Коли я народився  була осінь. Жовтий лист  падав на мокру землю.  Запах осінніх трав лиш злегка нагадував  їх ще нещодавно пишну велич. І серед тої осені пішов я по молодій отаві в життя. На північ ліс, а на південь степ.