Пізня осінь… Сонце кидає свій погляд у плавні - простір, де час і думки рухаються в іншому вимірі. Тут навіть сонячні промені змінюють свою швидкість і сутність. Вони граються з останнім листом шовковиці, малюють в осінній воді портрети дерев, а потім -зникають узеленій траві голого лісу. В траві,щопідняласьвосени,абизабрати з собою в зиму ці промені, які,перезимувавши,зійдуть весною і посміхатимуться первоцвітами.
Тиша. Протовче.Перетин часів…«І пішли на конях і в лодіях, і прийшли нижче порогів, і стали у Протовчому, на Хортичім острові» . Ось їхнілодії в затоці. Я їх уявляю, ні, я їх бачу. Виснажені шляхом, статечнічоловікиважко йдуть берегом, повзмене. В руках - зброя, кольчуги. В очах втома і невідома доля. Біля броду – коні. То спішені варяги рухаються бродом до острова. Сонячні промені губляться уцьому всьому,навіть,не відблискуючи на кольчугах і укаламутній воді переправи. Чим чи ким вони повернуться незабаром?
Може їхнідуші–то сьогоднішня зграя диких качок на озеріз пізнім виводком, котрий не може відлетіти у Вирій. А може – ті акації з покрученим вітром гіллям. Бог один знає,ущо, чи укого сонячні промені перенесуть душі лицарів війни. Подарують спокій чи неспокій.
Осінь уплавнях. Пройти стежкоюможе кожен, а увійти в осінь – ні. Не кожному Протовче показує свою вічність. Чайки поміж чайками. Весла поміж крилами. Богдан Федорович Мамай під парусом думку гадає. Тріпає вітер парус і чубилицарям війни. Хмара.Хмара над водою забрала всі чайки і промені сонця.У спокої – неспокій. Протовче - нескінченний ланцюг вічності.
З цього місця ніхто нікуди не пішов . Душі людей із різних часів навічно прив’язані тут. Вони невтомні у своїй безкінечній справі. Іду дамбою, збудованою у війну для залізниці. Іду серед стомлених тяжкою працею жінок і дітей… Тиша. Розплився туман по очеретах і, розірвавшись на шмаття, злетів білими чайками в небо…
Безмовна історія плавнів говорить більше, ніж можна сказати. Хитають святі дерева кронами над старим кромлехом , безмовними обсерваторією і календарем. Теплі й холодні каміння, як чорні і білі смуги життя, як доля і недоля, читають свої тексти буття, даруючи розуміння, що Ви – ланка нескінченного ланцюга історії цієї землі.
Ми покидали Протовче ніби виходили з невідомої хмари, що існує у нашій уяві. Очевидно, господарі міста нас дійсно приймали – то, значить, ще не втрачені наші степові Душі .
Осінь у плавнях вишивала жовтим кленовим листом по зеленій осінній траві. Сонячні промені малювали портрети дерев у холодній воді. Зима вже десь готувала новий білий аркуш для продовження літопису. Плавні проводжали нас, не прощаючись.
..............................................................................
- «І пішли на конях і в лодіях, і пришли нижче порогів, і стали у Протовчому, на Хортичім острові». Це – з нагоди розміщення тут війська великого князя Святополка Ізяславовича перед переможною битвою з половцями 1103 року
- 1493 року Богдан Федорович Глинський ( Мамай) розом із «царевичем Уздемиром» ходив походом на Низ, здобув і зруйнував новопоставлене місто Очаків.Нападників Глинського хан називав козаками черкаськими
- В період другої світової війни в плавнях Хортиці була побудована дамба, по якій проходила залізниця - завдовжки 650м. На будівництві було задіяне цивільне населення Запоріжжя.
Додав oleg.verbova 20 листопада 2012
Про автора
Коли я народився була осінь. Жовтий лист падав на мокру землю. Запах
осінніх трав лиш злегка нагадував їх ще нещодавно пишну велич. І серед
тої осені пішов я по молодій отаві в життя.
На північ ліс,
а на південь степ.
