Учасники

Автори / Юрій Фоменко / Танці

Літній суботній вечір. Прасуються сукні, штани і сорочки, наводиться краса перед дзеркалом - молодь збирається на танці.

Не відстаю від ровесників і я. Кожен елемент мого гардеробу - крик моди: черевики на «ерівській» підошві, зі скошеним каблуком, підбиті підковками, штани кльош - 31 сантиметр, в ширших я б заплутався через малий зріст. Сорочка синтетична, строката, з великим коміром, ні на один ґудзик не застебнута, а зав’язана внизу на вузол. Стрижка коротка - наслідок успішної боротьби викладача фізвиховання і військової підготовки проти довгих чубів. І невід’ємна атрибутика-приймач ВЕФ, з обов’язково витягнутою антеною. Носити його належало як скрипку під час гри.

Аби привернути максимум уваги, по швах штанів я приладнав лампочки з ліхтарика, по п’ять у кожну штанину, всі вони з’єднувалися дротом з тумблером та батарейкою у правій кишені.

Смеркалося, танці починалися пізно, майже о десятій. Гавкіт собак у різних кутках села сповіщав, що молодь вже вирушає до клюбу. Значить, пора й мені…

Постукуючи підківками по асфальту, піднімаючи легкий вітерець кльошами, світячи ребрами у незастебнутій сорочці, йшов такий собі парубок. У лівій руці - волаючий приймач, а правою він, тобто я, керував освітленням штанів. Не знаю, як хто, а сільські собаки були в захваті - рвучи ланцюги, проводжали мене.

І ось, перші, на диво злагоджені акорди вокально-інструментального гурту. Виконавці - працівники клюбу, односельці, - учні Олександрійського культосвітнього училища, а також студенти інституту військових диригентів, прибулі з Москви на канікули.

Танці! Гармонійний безлад рухів, потужний викид молодої енергії, показ нового чи старанно оновленого вбрання, приховане змагання намірів і надій - довгождані гоци після тижневої буденної праці, аж доки о пів на першу ночі вийде кіномеханік з запитанням:

- Так кіно будемо дивитися, чи ні?

Фільмів було три види: про індіанців, про війну і про кохання.

Мої однолітки займали перші ряди - до останніх ми ще не доросли - і прикипали до екрану. Сцени поцілунків кіномеханік піддавав цензурі: незважаючи на свист з останніх рядів, закривав зошитом об’єктив кінопроектора. Часто у найцікавішому місці плівка рвалася, зумовлюючи перекури. А якщо до механіка заходили гості з частуванням, то дивились ми спочатку четверту, а потім другу частину фільму: тобто спочатку завоювали Берлін, а потім обороняли Москву.

Кінчався сеанс, надворі вже сіріло, розходилася молодь по домівках. І я, вже без ілюмінації, шаркав по асфальту каблуками, замітав своїм кльошем дорогу додому. На столі чекала кринка молока, окраєць хліба, накритий рушником.

Зараз годинку посплю, а там і корівку до череди гнати….

Додав Art-Vertep 08 листопада 2007

Про автора

Коли я народився  була осінь. Жовтий лист  падав на мокру землю.  Запах осінніх трав лиш злегка нагадував  їх ще нещодавно пишну велич. І серед тої осені пішов я по молодій отаві в життя. На північ ліс, а на південь степ.