Учасники

Автори / Григорій Семенчук / Уривок з циклу поезій "Медіаресурси. Моїх повік" (28 депресивних віршів)

***

важко вбачати те що всі люди

різна навіть під важкими седативами

і в цей час журналісти паскуди

наче риби з’являються з об’єктивами

виринають із темних водиць підсвідомого

долітають словами й уривками звуку

а тим часом я так несвідомо

просто щиро стисну твою руку

ти цього не відчуєш ти певно заснула

307 годин безкінечних новин

наче десять хвилин промайнули

бог приходить точніш’ його син

стане вічним уривком у нашій історії

перейде в ілюстрацію всіх ваших книг

мені важко боротись я завше повторюю

що я зроблю цей світ по хребту і до ніг

як колись він зробив мене в довжину

ти вже спала і певне цього не відчула

що вони зрозумівши власну вину

пригадали моє баптистське минуле…

***

час для осмислення і самопожертви.

відеоряд останніх щасливих секунд.

ми розсипаємось в чорну мерву -

в кишені останній фунт…

поліція моря, поліція води,

холод руки минає по шиї,

хочеться молитись… чи може піти?

автобусом мокрим у Чорторию.

гонять спецслужби його з заправок,

бо він з сигаретою серед ночівлі.

може й не мають вони на це права,

але він їх послухає і спопеліє…

злетять колеса під час дороги,

і всіх розірве на мільйони сторінок:

«ну що поете, де твої боги?

де твоя доля.. тут твій спочинок»

і його засмокче мокре узбіччя,

водою пробиває тканину-плащівку.

холодітиме труп і протиріччям -

стікатиме дощ маленькою цівкою

***

… і вірити в те що колись прийде чудо

заганяти в свої аорти вугілля й смолу

вилить вино на її груди

після цього кохати лише одну

в країні де вдень ліхтарі розквітають

шерхнуть руки губи любов

щодня народжуються під вечір вмирають

ти солона і твоє тіло мов…

…сни закінчуються грають барабани

розбиваються підвіконня й лоби

горять біблії тори корани

а ти все шепочеш: «люби…»

мені б твою душу й твої легені

мені б твої очі мов зорі в криниці

горять мої руки наче пательні

над ними літає любов… і птиці

***

сонце… проллється на мене

що зростатиме в шкірі пітьма

приходить земля благословенна

плине і вже не дарма

ми… ми висипаємо на чорний камінь

все що тінню можна назвати

лишиться всього кілька грамів

того що можна насправді кохати

точиться… біль точиться соромом

за колишніх коханок і людство усе

дощ розливається спомином

день підхопив і несе

там… де вмикають зашморги

об шию не дарма вибриту

я віднайду своє серце

із грудної клітини вибите

а за сонцем… прийде справжня хмара

із якої поллється кришталь

ми за любов покарані

наче за світло червону вуаль

ллю проливаюсь кров'ю

згустки життя виходять з горла

я розіб'ю сонце рукою

прийде за цим непокора

***

молитись за всіх колишніх жінок

коли п'єш каву уранці без сну

сиплеться сніг як білий пісок

і мріти про весну…

терти руки в очікуванні тепла

надсилати пропозиції та запитання

і сіль на паркеті як божа імла

лишиться тут аж до рання

тарзани і мавки плавають уночі

в асфальтових ріках по всіх-усюдах

колишні жінки як добра збирачі

лиш не зникайте нікуди

можемо створити власну спільноту

покинутих ліжок покинутої білизни

ангел нудоти і ангел скорботи

приходять занадто рано чи пізно…

***

по землі ходить великий ріст

а ти закована у старому домі

вигляд з вікна виходить на міст

і тільки ллється квітневий гомін

натомість мені сняться химерні сни

і я вирушаю кудись далеко за горизонт

наші душі - не полюси

наші долі - воєнний фронт

це залишається завтра ніч

хай ночує і якщо ти знайдеш ключі

то у бога сили позич

і кричи…

***

рясніють іконостаси. пагорби криються папороттю

зростають діти. помирають старі.

вкриваються зранку дерева памороззю.

по шпалам ідуть трударі.

колір сірий. колір протягнутий бджолами.

великодня неділя жінки у хустках.

і коралами і кока-колами.

і могилами древніми. горами ти пропах.

пораються на грядках дідусі.

смалять свої дерева і своє волосся.

голяка розбігаюся по росі…

і вминаю траву і біжу аж до млості.

що із цього напишуть в книжках?

що із цього залишать онукам?

просто страх і чорнявий монах

в двері церкви старої погрюка'

***

медіаресурси.

моїх повік

вентилюю твої губи моїми губами

я прокинусь

гляну на світ

і забракне тіла сказати словами

про всі ті невимовні склади

я б до зараз їх не промовив

ти вже хочеш іти – іди

тільки досить стріляти мені у скроню

я ще буду кілька хвилин у ефірі

звук мого телефону походить на крики

всі ці медіафайли з твоєю участю

назавжди лишать слід на моїх повіках

Додав Grigory-Jah 02 квітня 2008

Про автора

Поет, актор, організатор різних кільтурних акцій. Народився і живе у м.