Учасники

Автори / Мистецька аґенція Арт-Вертеп / Свято Маланки (Щедрий вечір) та Василя (Старий Новий рік)

Вечір 13 січня (Маланки) в народі звався Щедрим або Багатим, і окрім святкової родинної вечері, обов’язковим його атрибутом було щедрування та колядування по хатах, обряди «Коза», «Маланка та Василь», веселі гуляння, віншування та побажання на добро, на щастя, на многії літа. А вдосвіта на 14 січня (Святого Василя) кожен господар чекав до хати засівальників, котрі, посіваючи зерно і примовляючи якнайкращих віншувань врожаїв, прибутку та добробуту, приносили в хату щастя і достаток на цілий рік.

Коза

Звичай водити  Козу є складовою частиною  новорічних народних свят.

На протязі довговікового існування він змінювався в деталях, набував своє­рідних рис на різних територіях України. Соціально-економічні умови життя народу також накладали свій відбиток на зміст і характер персонажів на­родної вистави. Цим пояснюється наявність численних варіантів «Кози». В більшості місцевостей України, де широко побутував цей звичай  (головно в лісовій та лісостеповій її частині), Козу водили, починаючи від різдвяного вечора аж до «щедрої куті», тобто до вечора напередодні  Нового року.

Подекуди з Козою ходили тільки ввечері під Новий рік. Оскільки «Ко­за» — це   своєрідне   театральне   видовище,   нижче   подаємо   спочатку   кілька повних записів усієї вистави з описом костюмів, гриму й техніки бутафорії, а потім — варіанти пісень про Козу.

 

Дійові особи: Коза, Призводитель, Міхоноша і хор парубків.

 

Козу роблять так: беруть дубовий лучок — половину великого обруча, до одного кінця якого прикріплена дерев'яна козяча голова, а до другого — солом'яний хвіст. Від голови до хвоста протягнена міцна мотузка — поводок або супоня. На голові в Кози позолочені роги, прикрашені стрічками. Нижня щелепа з хутряною бородою рухається за допомогою мотузки й цокає. Весь лучок вигином вниз проходить з-поміж ніг парубка, що зображає Козу. Він нахиляється так, щоб голова лежала нижче козячої. Зверху по супоні парубка накривають вивернутим кожухом, в один із рукавів якого пройнята голова Кози, а другий підвертають їй під живіт. Кінець мотузки від щелепи щ козячої голови в руках парубка, який зображає Козу. На шию Козі прив'язують дзвоник, чіпляють червоний пасок, за який і водить її Призводитель. Міхоноша бере санчата й торбу для подарунків, і парубки гуртом ідуть по селу, від хати до хати.

 

Спочатку, до хати заходить один із колядників і звертається до господарів: «Дозвольте Козі зайти до вас у хату поскакать». З дозволу господаря всі, за винятком Міхоноші, який з санками залишається коло воріт, заходять до хати, і починається вистава. Коза та Призводитель стають попереду, за ними розміщується хор парубків. Коза тупає, переступає з ноги на ногу. Хор співає.

 

Станьте у ряду, я козу веду!

На горі коза з козенятами.

Під горою вовк з вовченятами.

Ухопив вовчок козу за бочок,

А вовченята — за козенята.

Де не взявся заяць, почав козу лаять:

— Дурная коза, нерозумная!

Пішла 6 у лісок,

Нарвала б травиці гарненький снопок

І сама б їла, і діток кормила.

У Михайлівні всі хлопці стрільці.

Хвалились, хвалились козу устрелить.

Не попали в бок, да попали в рог.

Упала коза да й закричала.

 

При цих словах Коза падає, дриґає ногою і кричить: «Ме-е-е!» Присутні кидаються до неї і ставлять на ноги. Хор продовжує:

 

А ну, міхоноша, напни козі жили,

Щоб наша коза живая була

Да й поскакала.

 

Призводитель тягне Козу за пояс, вона скаче.

 

Як пойшов наш козел да на ножечках,

Да на ножечках, на коротеньких,

Да шукаючи, да питаючи

Короля в полі, хазяїна в домі.

Де коза туп-туп, там жита сім куп.

Де коза ногою, там жито копою.

Де коза рогом, там жито стогом.

Де коза хвостом, там жито кустом.

Підойди поближче, поклонись понижче

Своєму хазяїну і хазяєчці.

 

Коза  кланяється   господарю,   йою  жінці   й  усім  домашнім.   Тим хор співає далі.

 

Чим вони тебе пожаловають?

Чи міркою жита, щоб коза була сита.

Чи мірку й овса, зверху ковбаса.

Коли того мало, то ще й кусок сала,

Щоб наша коза веселая стала

Да і поскакала!

 

Господарі дають Козі, що можуть — грошей, сала, ковбаси, вівса, млинців,  пирогів, паляницю. Козу і Производителя частують чаркою горілки. Одержаний дар передається Міхоноші.  Парубки дякують і йдуть з  Козою

Варіант другий

Дійові особи: Коза, Дід з сивою бородою, горбатий, пе­ревеслом підперезаний, Баба  стара, горбата, з корзиною, два Жовніри.

 

Дід вводить Козу, за ним ідуть Жовніри і спиняються при дверях у хату. Баба залишається в сінях.

Д і д (співає, Коза в такт рухає щелепою, цокаючи).

 

Гоц, добрий вечір, ми в вашій хаті,

Чи позволите козі гуляти?

Приспів:

Гоц, цуса, верблюса,

Гоп, козуненько, мой коханенько.

 

Ой бігла коза помежи дуби,

Не знайшли з неї, но тілько зуби.

 

Приспів.

 

Ой бігла коза помежи стіжки,

Не знайшли з кози, но тільки ріжки.

 

Приспів.

 

Ой бігла коза помежи граби,

Не знайшли з кози, но тілько лаби.

 

На інший голос.

Гуляй козуню, гуляй, небого,

Дасть тобі наш пан півчервоного.

Півчервоного ще й копійочку,

Ще й копійочку на горівочку.

Гоц, коза, тпри, коза, мала козенята,

Як і в мене, так і в тебе, чорні оченята.

Гоц, козуню, до полички,

Чи нема там палянички.

Гоц, козуню, до пєцка,

Чи нема там пиріжочка.

Гоц, козуню, до столика,

Чи нема там медівника.

Гоц, козуню, на пєцок,

Чи нема там дівочок.

Коза скаче по хаті і страшить дітей.

 

Д і д. Вступися, козуню, най панове вояки собі потанцюють.

Жовніри крутяться один навколо другого і ударяють мечами, одним об другий, співаючи.

З Тернополя вандрували,

В бараболях ночували.

—   А де ж тії бараболі?

—   Де помацай, там мні болі.

В Тернополі на риночку

П'ють жовніри горівочку.

Ой п'ють вони, попивають,

Шинкарочку підмовляють:

—   Шинкарочко молоденька,

Покинь жида-халамейка, (2)

Вандруй з нами молоденька.

Будеш з нами їсти, пити,

Довбеньками воші бити.

Дід.                  А в неділю скоро день,

     А бабіца з конопель.

Входить Баба.

Баба                                                     Ти горбатий, я без клуба.

 

Дід:                                                        Гуляй, гуляй, моя люба!

Баба доїть  Козу, яка дуже неспокійно стоїть  і вивертає скопець з молоком. Баба плаче, бо нічим буде дітей погодувати.

Дід (кладе Козі на голову вінок з соломи і співає).

Та на ставу, на ставочку

Качата в рядочку.

Чи то файно і подібно

Козуні в віночку?

На городі фасоленька,

Коза єї їла.

Як надбігло два медведі,

То коза й зомліла.

На цих словах Коза падає нежива на землю. Дід і Баба кричать «Солі, Солі!» І як знайдеться в хаті сіль, починають Козу відтирати. Потім Дід просить  для   Кози  горілки,   щоб  їй  стало  легше,  випиває  чарку хлопець,  який грає Козу.

Маланка

Проти Нового року, ввечері, після щедрівок, парубки ходять по хатах з Маланкою. Один парубок вдягається молодицею — це Маланка, інший Ци­ганом, третій Дідом. Останній водить Козу — теж переодягненого парубка. Циган іноді ходить з Ведмедем (переодягненим парубком), а іноді бува й з Конем. Вся ця група заходить до хати. Тим часом перед вікном співають хлопці:

 

Ой учора ізвечора

Пасла Маланка два качурі.

Пасла, пасла, загубила,

Шукаючи, заблудила,

Приблудила в чисте поле —

В чистім полі Василь оре. —

Васильчику-чичерчику,

Посію тебе в городчику.

Буду тебе доглядати,

По тричі на день поливати,

Щосуботи проривати,

За русу косу затикати,

До церковці виряжати.

Наша Маланка ложки мила,

Ложку, тарілку упустила.

Ложку, тарілку доставала,

Тонкий хвартух замочала.

Повій, вітре буйнесенький,

Висуши хвартух тонесенький.

Повій, вітре, крізь ворота,

Висуши хвартух краще злота.

Повій, вітре, сяк-так, сяк-так,

Висуши хвартух, як мак, як мак.

Пустіть Маланку, пустіть до хати,

Наша Маланка змерзла в п'яти.

Ой у Маланки коротка свитка,

Наша Маланка змерзла в литки.

 

Коли впустять до хати, тоді по черзі починають кожний свою роль, а інші випрошують, що можуть: «прядива Маланці на намітку», «святому Ми­колі на очкур», сала і т. п. Коза танцює, а Дід приспівує:

Ой козо, козо! Козо небого!

Поскачи ж мені трохи, немного,

Дасть пан господар півзолотого,

А подобріє, дасть і другого.

А хазяєчка — мірочку гречки,

Наші(й) козуні на варенички.

Ой козо, козо!

Поглянь на граба!

Поглянь на граба,

там сидить зрада.

Яка то зрада? Старая баба.

Старая баба на печі сидить.

На печі сидить, пироги пече,

А з носа каптить,

Пироги мастить.

Ой на горі монастир,

До него доріжка.

Вмерла моя бабусенька,

Зосталася кізка.

А я дід, а я дід,

А я невеличкий.

А я своїй дзюбі-любі

Куплю черевички.

Черевички невеличкі,

Передочки з китаєчки,

Передочки з китаєчки,

Закаблуки з кабака,

А як підем до оренди,

То вдаримо тропака.

А дід бабці купив капці,

Та короткі були, то втяв пальці.

Коза танцює.

 

З книги «Колядки та щедрівки», упорядник Олексій Дей, 1965 р.

Додав Art-Vertep 13 січня 2010

Про автора

Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» - громадська організація, заснована у 2001 році. Діяльність Аґенції охоплює всі напрямки сучасного мистецтва: музика, кіно/театр, література, образотворче мистецтво; ярмарки, спортивні змагання, історичні