Автори / Оксана Лущевська / Мегаполіс. Дорожня розмітка.
…зима якась беззимна, ну погодься?! вітрини. мегаполіс. кава в склянці.
і ці дистанції. скисають умить ока - сніги, що ледве випали уранці…
…………………………..
дистанції
накреслять дрібні стрілки,
розмітки "хто-куди-чого-навіщо"
безвихідь у очах
зимовим вітром
шмагає, б'є, мов батогом періщить...
............................................
безвихідь у очах…
покручені дерева,
мов роги оленів, врізаються у млість
у млість асфальту – мерзлої дороги,
міцної тверді
схожої на кість.
йдемо удвох
ні слова, лише кроки
і не розмова…так…із слів мазня:
- давно не бачилися…
- впевнена?
- учора?!
- учора…може..
- ще якогось дня?
така розмова,
мовби гра у сніжки:
жбурляй словами…снігу вже нема
лиш небо падає
на цю міську терасу
лиш хмарами…
така у нас зима…
дистанції накреслять
дрібні стрілки -
розмітки болю
вкажуть: «все до біса!»
і мої очі попливуть, мов риби
за сигаретну димову завісу.
чийсь крок
умить розчавить наші тіні
пройде по них зі швидкістю сто сорок
і нас не стане…
на шосейній трасі…
лише авто…
авто…
і темний морок…
……………………………
дистанції -
накреслені вказівки,
розмітки "хто-куди-чого-навіщо"
безвихідь у очах
зимовим вітром
шмагає, б'є, мов батогом періщить...
.............................................
…зима якась беззимна, ну погодься? цей мегаполіс - дистанційна злість
і ці пейзажі: скручені дерева, мов роги оленів врізаються у млість…
Додав roksi82 у вівторок о 03:56
Про автора
Закінчила Уманський педагогічний університет ім. Павла Тичини, філологічне відділення. Дякуючи своїм вчителям-професорам, розпочала писати поезію. Поезія для мене - втеча від буденності і глибокий світ думок-образів.
