Автори / Вікторія Наріжна / Музичні алюзії як засіб образотворення в романі Любка Дереша «Культ». Розділ 1.3. Банзай і Дарця: єдність протилежностей як «ідеальний суб’єкт»
Розглянувши поодинці образи Юрка Банзая та Дарці Борхес у контексті музичних алюзій, ми не можемо не приділити певну увагу такому важливому структурному елементу, як взаємодія між цими образами. Особливо цікавим в цьому відношенні здається нам порівняльний аналіз тих значень, які витворюють музичні алюзії в образах цих персонажів.
Для початку вважаємо за необхідне дещо розширити поле значень, вже закріплених нами за образом Юрка Банзая. Тепер, після аналізу образу Дарці крізь призму «адресних знаків», та головним чином — у порівнянні з ним, можемо вивести кілька, ймовірно, навіть важливіших характеристик, аніж маргінальність та анахронічність.
Якщо за Дарцею ми в попередньому розділі закріпили такі ключові значення, як «хаос», «ірраціональне світобачення» та «домінанта відчуття над раціо», то за Банзаєм можемо закріпити значення «потяг до структури», «пізнання», «домінанта раціо над відчуттям». Треба, щоправда, одразу означити, що останні пункти в обох переліках позначають не засади світогляду, а, так би мовити, природні здібності, природжену спрямованість особистості.
Знаки такої протилежності знаходимо при порівнянні груп алюзій, пов’язаних з одним і з іншим персонажем. Музика, пов’язана з Дарцею, ще не відійшла так далеко від
Проте сказати, що з переходом до усвідомленої структурованості
Таким чином, з порівняння психоделічної музики та прогресивного року висновуємо протиставлення «відчування/пізнання», яке можемо сміливо застосувати і при порівнянні самих образів Дарці та Банзая.
Можна навіть говорити про те, що під таким кутом розгляду ці
На можливість такого трактування вказують також інші, «немузичні» фрагменти тексту. Розглянемо їх як підтвердження нашої думки.
"Після обіду вони пішли до нього в комірчину. Банзай тлумачив їй тонкощі фотосинтезу, темнова фаза. Малював графіки, схеми, вона дивилася, розказував, вона слухала (1). Коли він підвів свою розповідь до логічного завершення (2), інкрустуючи її цитатами з «Біохімії» Альбертса i «Так сказав Заратустра» Ніцше (3), Дарця, замість того, щоб подякувати й піти у гуртожиток, спитала, чи він би не пішов з нею прогулятися (4)." [6, с.44]
Лексія (1). Не будемо вважати кодами ті наукові назви, які зустрічаємо в тексті — віднесемо їх на рахунок того, що цитований епізод відображає, по суті, факультативне заняття з біології. Але вже наступне речення дає підставу до роздумів. Банзай «малює графіки, схеми» та «розказує», тоді як Дарця «дивиться» та «слухає». Дії Банзая є продуктом мисленнєвої діяльності, тоді як дії Дарці — просто застосуванням органів чуття. Вона не запитувала, не уточнювала, не доповнювала — вона просто дивилась та слухала. Банзай, у той самий час, не просто «розказував», для обґрунтування своїх пояснень йому необхідні схеми та графіки, що видає потяг до структурованості.
Лексія (2). Туди ж відсилає нас вислів «логічне завершення»: адже завершення може бути логічним лише за умови струнко структурованої оповіді — інакше як визначити критерії його логічності?
Лексія (3). Дуже значущою подробицею є «інкрустація цитатами». Цей момент можна розцінити як примарну появу автора: дуже вже іронічним є введення Ніцше у шкільну лекцію з біології. У цієї іронії може бути ряд потрактувань: іронізування над надмірно визначальною роллю ерудиції в житті Банзая, іронізування над подібною проблемою самого автора (адже весь текст теж не скупиться на цитати), іронізування над «агонічною цитатністю» всієї сучасної доби, врешті решт. Віддати перевагу котрійсь із цих інтерпретацій неможливо; зрештою, вони можуть цілком мирно співіснувати в дусі полісемантичності.
Лексія (4). Цей фрагмент ще раз повертає нас до певної тотожності між образом Дарці та образом хіпі: самостійно та несподівано пропонуючи Банзаєві прогулянку, Дарця, по суті, не виправдовує соціальне очікування (іншими словами, порушує соціальний стереотип).
Тепер розглянемо ще один фрагмент, вже цитований нами раніше:
«Дарця Боргес розказувала йому про себе (1): про дебільних однокласників з Новояворівська, про її любов до Гендрикса, Джоплін та Моррісона (2), про купу цікавих i просто речей з її життя(3)» [6, с.44].
Лексія (1). Доки триває прогулянка, Дарця не просто розмовляє з Юрком, вона «розказує йому про себе», тобто розкриває перед ним свій внутрішній світ. В той час як Банзай намагається приховати свою справжню сутність за чужими словами, Дарця, навпаки, прагне розкритися, дати іншому можливість доторкнутися до її мікрокосму.
Лексія (2). Те, що вона розповідає про себе Юркові, носить виразне експресивне забарвлення. Характеристика однокласників «дебільні» є водночас експресивною та
Лексія (3). Тут проявляється «аструктурність» Дарці (на противагу Банзаєвій структурованості). Слово «купа» викликає асоціації «безлад», «хаос»; цим словом неможливо схарактеризувати якусь структуровану єдність. Та й взагалі вся конструкція «купа цікавих та просто речей», вказує на відсутність структури та наявність спонтанного набору повідомлень, набору, продиктованого одномоментними відчуттями.
Інші підтвердження того, що Банзай і Дарця виступають в тексті репрезентантами двох полярних способів пізнання світу, можна виявити при аналізі містичної лінії твору.
* Гашиш — сильна наркотична речовина, отримана з найбільш смолянистих частин рослин виду Cannabis (коноплі).
Містичні здібності Дарці розглядаються як дар: поняття само по собі більше зі сфери відчуття, аніж пізнання; як правило, дар протиставляється навичкам, вмінню тощо.
До поняття дару виводить нас і порівняння ролей, які відіграють Банзай і Дарця в боротьбі, що її ми можемо для простоти умовно назвати протистоянням Добра та Зла (хоча це й буде дещо некоректно по відношенню до тексту, бо «зла не існує, як і добра. Є протилежні енергії» [6, с.95]).
Незважаючи на те, що Дарці відведена вирішальна роль у фіналі боротьби, носієм знання про те, що відбувається, стає Банзай. Його, а не Дарцю в «усвідомлених сновидіннях» відпроваджують до Вавилонської бібліотеки й буквально «фаршують» необхідними для подальшої боротьби відомостями. У візіях, які отримує він під час наркотичного сп’яніння, також міститься «інформація». По суті, Банзай стає ніби провідником між знанням та Дарцею.
До речі, аналіз візій теж надзвичайно важливий для розуміння образів Дарці й Банзая як матеріального виразника опозиції «відчуття/знання». Банзай, як ми вже згадали, у своїй візії отримує додаткову інформацію. Вийшовши «у трансценденцію», Банзай здійснює діалог з «нічим», яке з тим же сповнене інформації та, навіть більше, зобов’язане її надати: «[а хто ти?] [я ніщо. Я просто так. Порожнеча. Сказати б, твій далекий родич] [чого ти хочеш?] [запитань]» [6, с.94].
Натомість Дарця у своїй візії взагалі ні з ким не провадить філософських розмов. Вона взагалі не говорить, вона «лицезріє»: «Вона лицезріла створення світу» [6, с.121]. Архаїзм «лицезріти» тягне за собою
Власне, докладний аналіз цього фрагменту тексту буде проведений у другому розділі, а зараз тільки зазначимо: Дарця не просто споглядає створення світу, вона бере в ньому участь. Це можна інтерпретувати як алегорію: адже, відігравши вирішальну роль у «битві Сил», вона дійсно допомогла створити світ наново (бо все порятоване є вдруге народженим). З іншого боку, ця співучасть може бути лише означником найвищої точки екстатичного стану, апогею «розширення свідомості». Ці інтерпретації є рівноцінними і можуть розглядатися як паралельні.
Таким чином, будучи виразниками двох протилежних систем пізнання світу, Банзай і Дарця разом творять образ «ідеального суб’єкта» — наділеного знанням та водночас здатного сприймати світ на чистому чуттєвому рівні. Щоправда, відчуття в цьому поєднанні превалює над знанням: Банзай (носій знання) виявляється лише підставною особою, покликаною приховати існування справжнього Закриваючого; Дарця (носій дару) виявляється справжнім Закриваючим і, не володіючи жодним знанням, на суто інтуїтивному рівні успішно справляється із задачею порятунку світу. Аналіз опозиції «Банзай як підставка/Дарця як справжній обраний» виявляє у протиставлення «знання/відчуття» конотаційне значення «несправжнє/справжнє», яке відбиває ідеологічне спрямування всього тексту.
Насамперед варто сказати, що прикінцевий розвиток сюжету дає змогу розширити інтерпретацію образу «ідеального суб’єкта». Обидва центральні персонажі зазнають фізичної смерті, яка, тим не менш, не є завершенням сюжету, а лише переходом на якісно інший рівень, відображений у «Післяслові». Таким чином, можна припускати, що з процесом фізичного умирання остаточно сформувався «ідеальний суб’єкт»
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Народилася 18 травня 1982 року. Народжуватися було спекотно. З того часу, до речі, в день мого народження спекотно чомусь завжди. В житті мені з усім непристойно поталанило: з батьками, з друзями, з чоловіком, з батьками чоловіка, з друзями ч
Панянко Наріжна, ви висмокутеєте з пальця дуже глибокі і філософські трактування. Впевнений, Дереш не вкладав в то і сімдесятої долі того, що ви про нього тут накалякали.