Учасники

Автори / Марина Онищенко / Дзеркало

Вона рідко вставала з ліжка і вже давно не дивилась у дзеркало. ДУЖЕ давно. Просто тепер це не було їй потрібно. Вона здогадувалася про те, що там побачить, але не могла до кінця повірити в цей жах. Так, люди старіють і помирають, та вона ніколи не думала, що це може трапитись і з нею, що це буде так скоро...

Коли вона вперше зазирнула в НЬОГО, то не впізнала свого обличчя. Це було знайомство з собою. Вона трошки злякалась, але потім мати пояснила їй, хто це дивиться на неї великими, здивованими, майже чорними оченятами.

Кожного ранку вона посміхалась своєму відображенню і з цікавістю спостерігала за змінами, які відбувалися з нею. Вона знала, що колись стане справжньою красунею, бо всі дорослі, яких вона знала, казали про це, коли бачили її усміхнене обличчя з темними намистинками очей, оповите такими ж темними кучериками. І вона чекала...

І це справді сталося. Тепер кожного ранку дзеркало бачило не зацікавлену посмішку, а впевнений погляд. Вона чепурилася, надаючи довершеності своїм і без того довершеним рисам, і бігла підкорювати світ.

...Згодом почалися зміни. Вона стала більше часу проводити біля НЬОГО, бо тепер їй було що приховувати. Краса спливала разом з часом, як пісок крізь пальці, а разом з ними поволі зникала і впевненість з її погляду. Тепер у ньому було напівпитання-напівпрохання. І сум, який неможливо було приховати під косметикою...

А сьогодні її старе і немічне тіло лежало на такому ж старому ліжку. Вона відчувала, що життя минуло, що це кінець. Вона вирішила останнього разу зазирнути у дзеркало, бо їй було цікаво. Вона не знала, що ТАМ побачить. На неї дивилося бліде, майже прозоре обличчя, вкрите глибокими зморшками, навколо якого, наче павутиння влітку, плавало у повітрі рідке сиве волосся. Але погляд! Він був таким спокійним, таким впевненим. Так, для всього в житті, навіть для смерті, є свій час. Тепер вона це знала і збиралась зустріти її гідно.

Їй забракло повітря, але вона не випустила ЙОГО з рук. Блиск в очах почав поволі згасати і її оповила густа та глибока темрява. Вона більше не відчувала свого тіла. Вона більше нічого не відчувала. Темрява тривала дуже довго, але це не мало ніякого значення...

Коли темрява знову стала світлом, то першим, що вона побачила, було трошки налякане і трошки здивоване обличчя, яке дивилося на неї з дзеркала широко розплющеними оченятами. Це був початок...

Додав witch 14 лютого 2008

Про автора

Життя моє дуже цікаве і повне подій. Колись напишу про себе докладніше. Наразі я працюю перекладачем, свою роботу дуже люблю, а у вільний час, якого, на жаль, так мало, намагаюсь створювати щось цікаве і нове.