Автори / Марина Онищенко / Улюбленці =)
...
Тихо-тихо плачет дождик
Из открытого окна.
Знаю, почему он плачет –
Он один и я одна.
Фонари погаснут скоро
И утихнет шум машин,
Так тоскливо манекены
Из ночных глядят витрин.
Я засну уже под утро,
Сохранив в душе печаль,
И утихнет дождь. Не может
Вечно он идти, а жаль...
Весна
Весна прийшла до мене в серце
І не дає вночі заснути,
І знов з`являється бажання
Коханою себе відчути.
Отримувати хочу квіти,
Листи, обійми, подарунки,
І віддавати на подяку
Шматочки серця й поцілунки.
Гуляти хочу і писати
Вірші відверті про кохання,
І посміхатись перехожим,
Співати із пташками зрання.
То ж я свої облишу справи,
Напудрю носика швиденько,
І, тільки темно стане, вийду
На полювання, мій миленький.
Ти теж вночі гуляти будеш,
То ж стережись і нaчувайся,
Бо знаю: будеш мій сьогодні,
Ховайся ти чи не ховайся!
Нічна прогулянка
Я сама нарешті знову... Це якась всесвітня змова?
Я не розумію мови, тільки відчуваю щось.
Порожнечу? Просто втому? Повернутися б додому!
Щось у горлі стало комом... Чи мені потрібен хтось?
Я блукаю містом. Темно. Я шукаю, та даремно.
Пізній перехожий чемно головою похитне:
Він не знає, він не зможе. І ніхто не допоможе!
Тільки місяць срібний, може, у обличчя зазирне.
Змінить завтра на сьогодні, не покаже бік зворотній.
Він такий, як я, - самотній. Як і я, він заблукав.
Будем разом з ним блукати. Боже, як я хочу знати,
Хто з нас зможе відшукати спокій, що давно не мав!
Мерзкое чудовище
Я такая, как есть, я – как злое, колючее
И, наверное, вредное очень чудовище.
Он – напротив, пушистый и беленький весь,
Называют друзья его милым сокровищем.
Он умен и красив, и умеет так много,
А какой обаятельный – прям заглядение!
Я такая же, только наоборот,
В общем, с ним не иду ни в какое сравнение.
Он в попытке отважной меня изменить
Был так мил, что даже сумел мне понравиться.
И теперь мы вместе, а я смеюсь,
Ведь ему и с друзьями со мной не справиться.
Я у них отберу без стыда и смущения
И испорчу любимое их сокровище.
Пусть хоть плачут, хоть сердятся – мне что до этого?
Я – лишь мерзкое маленькое чудовище.
Влюбиться насмерть
Я могла бы любить тебя крепко-крепко,
Но тебе это вряд ли необходимо.
Сколько раз я просила: «Стреляй мне в сердце!»
Только ты каждый раз попадаешь мимо.
В животе одна дырка, а в ухе другая,
И еще пару штук насквозь между лопаток.
Я вся липкая и возбуждающе-красная,
Аромат моей крови пьяняще-сладок.
Ты так любишь меня, тихо плачешь ночами
От того, что мне в сердце попасть не можешь.
Убегать бесполезно, ведь я знаю точно,
Что оружие ты никогда не сложишь.
Ты меня ненавидишь до боли, до крика,
Потому что твоей никогда я не буду.
Ты умрешь, только б я никому не досталась!
Взгляд твой через прицел никогда не забуду.
Ты не слабый, неправда, я в этом уверена,
Но и я не из тех, из домашних, точно.
И поэтому мы с тобой не проиграем –
Мы убьем друг друга! Сегодня, ночью...
Васко
Мне нравится, что вы больны не мной...
М. Цветаева
Огни погасли, город пуст,
Лишь мы с тобой не спим.
Шум ветра в листьях, мотыльки,
Чуть терпкий сигаретный дым...
Поговорить и помолчать,
Услышав тихий сердца стук,
Мерцанье звезд с дыханьем в такт
И жест всегда холодных рук,
И пальцы на твоей щеке,
Ты их попробуешь согреть.
Чего-то не хватает мне,
Хочу, но не могу сгореть.
Придет рассвет, туман рекой
Под нами пробежит.
От ветра зябко на душе
И лед росы в траве лежит.
Уйду я, не сказав «прощай!»,
Зачем, ведь я с тобой.
Улыбку, голос, тень ресниц
Я, уходя, возьму с собой.
Теперь, услышав шум дождя,
Ты вспомнишь зябкий холод рук,
А я, увидев мотылька, -
Рассвет и сердца тихий стук.
І таке буває...
Дихай прискорено разом зі мною.
Правда ж, це дивне, захопливе враження?
Зазирни собі в душу крізь очі у дзеркалі,
Я – це твоїх думок відображення.
Думай про мене не вголос, а пошепки,
Рахуй обережні кроки позаду,
Слідкуй уважно за моїм поглядом,
Відшукай у мені всі свої вади.
Ти для мене – роздвоєння особистості,
Дуже схожий на голос моєї совісті.
Я б хотіла нас двох врятувати, але
З того всього не буде ніякої користі.
Не відірвеш без вбивства від тіла душу,
Навпіл нас розділити усі спроби марні.
Та є ще надія, що все це закінчиться
Спільним щастям у тихій психічній лікарні.
Вона була сумна...
Вона дивилась у вікно,
Вона була сумна...
Надворі бились дітлахи
За гідність, підняту з багна.
Від блиску жадібних очей
Холола в тілі кров,
Дитячий сміх залишив світ
Підступних зрад і хижих змов.
Одвічну мрію сотні поколінь
Довіку не знайти тепер.
Колишній блиск Її усміхнених очей
Не відродити – він із мрією помер.
Кривава бійка натовпу дітей в багні –
Так, це, на жаль, Її війна.
Вона дивилась у своє вікно,
Вона була така сумна...
Було б добре...
Було б добре зазирнути
Зимі в очі
І побачити там тепле сонце.
Було б добре зазирнути
За горизонт
І побачити там безкрайнє море.
Було б добре зазирнути
На інший бік місяця
І побачити там весняні квіти.
Було б добре зазирнути
Тобі в душу
І побачити там справжню себе.
Але хіба це можливо?..
.......
Я не вмію бачити сни,
Я не хочу сміятись голосно,
Я не можу сказати „ні”,
Хоч для „так” вже занадто болісно.
Все навколо таке огидно-яскраве,
Що боліли б, напевне, очі,
Якби відкривались іноді вдень,
А не тільки протягом ночі.
Штучні дерева, будинки з пластику,
Спить у ліжку з гуми людина.
Час неспинно тече крізь пальці:
Ще секунда, хвилина, година...
Та для нас це не має значення –
Ми на вічне життя приречені,
На повільний розпад без змісту і сенсу,
Майже як незакінчене кимось речення...
......
Грязные мысли стекают по трубочке
В мозг, переполненный битым стеклом.
Память хоронят под зеленью колотой
И темнотой за немытым окном.
Глупые слезы – о них переспрашивать
Или не хочется, или не в кайф,
И не спасет от кислотных осадков
Даже ночной наркотический драйв.
Страшная правда так хочет напиться,
Чтобы залить миражи перспектив.
Черти зеленые с мутными глазками
Жалобно-бледно глядят в объектив.
Чувства немеют в послушной коробочке.
Дерни за ниточку выпитый чай...
К стенке поближе и зубы на полочку,
Только вот радио не выключай.
Вместе с войнушками, куклами, книжками
Глупости детские канули в лету...
Раз уж остаться пришлось до конца,
Я буду рада любому ответу.
Если бы помнить чуть-чуть наперед,
Я б наплевала на все эти тонкости.
Я остаюсь? Не дождетесь, еще чего!
Лишь посижу на дорожку у пропасти.
Додав witch 03 березня 2008
Про автора
Життя моє дуже цікаве і повне подій. Колись напишу про себе докладніше. Наразі я працюю перекладачем, свою роботу дуже люблю, а у вільний час, якого, на жаль, так мало, намагаюсь створювати щось цікаве і нове.
