Автори / ЛЕСЯ КОВТУН / ЕКОЛОГІЧНІ ДУМКИ

У однім не зовсім пейзажнім місті, у вибалку промислових звалищ жив

бомжуватий Микола. Не дуже привітний до людей, давно відселився подалі,

аби нікому не заважати.

Трохи неохайний звиду, мав звичку складувати у свою залізну Хижку

багацько всіляких залишків. Та мирний у душі , насправді нікому не

заважав тим складуванням. Он, дивись скільки розмаху широкого у колишнім

кар’єрі – куди повернеш, скрізь його володіння.

Тому зносячи до трухлого гаража безліч металевого хламу, гадав робити з

того хоч якусь вигоду. Надіявсь Микола , що колись той непотріб, якого

скрізь водилось врослим у глиняві кучугури, і йому прислужиться. За

горами цих промислових звалищ його маленьку хатку не видів ніхто. Сюди

від великого міста зсипалось всякого…

А бомжуватий Микола терпів, рискаючи часом поруч з собачим полком –

конкурентів.

Не встиг першим навідатись, - дивись собачата й розтягнуть усі харчові

кульки.

А то ж була його робота, ретельно сортувати. А потім ділити між ними

залишки.

Залюбки відкидаючи на мусорці стерте залізяччя від хмизу, випалював

Микола великі ватри, тим і загрівавсь.

Роботи йому вистачало. Не лінивсь щодня наводити такий лад. А коли везло

– перепадало іноді ситно попоїсти. Не часто бувало…

Тож цього разу, скидавши у тугі валізи свій прожиток, Микола присів

поладувати зі світом. Витяг з кишені знайдену цигарочку і закрешив

запальницею. Тільки присвітив,

аж щось гулькнуло мимо нього вогневицею. Наче здалеку донісся гуркіт.

Микола неквапно поперся глянути, чим потурбувало його сміттярку.

Вироблені кар’єри давно не лякали промисловими вибухами. Тому ніхто не

тривожив Миколину округу. Тільки собаки могли шумно погарцювати тут.

Микола востаннє обдививсь складені ним скарби. Як то не помітив він

гумових залишків незрозумілого виду. Втомлений трудами надвечір, вирішив

спалити теє вранці.

Та його поманила свіжим кольором викинута гума. Схожі на людські руки й

ноги, що присипано стирчали під купами мотлоху. Микола позгрібся

палицею.

І в цю мить щось проблиснуло…

- Овва, невже скарб? – подумав бомжуватий Микола. І його нарешті

відвідала щаслива мить. В душі він таки сподівася, що колись сам

зацарює.

Гума виявилась зеленоокою лялькою, просто викинутою на сміття. Але таких

«манекенів» давно тут не стрічав бомжуватий Микола. Звісно, бо й не

зирив у вікна сучасних магазинів. Відставав од життя, і не відав чим

грається доросліша за нього дітвора!

Поколупавши її припорошені очиці палицею, перекинув її на інший бік. Не

зовсім красуня, ця Барба, наче вилупилася на нього. Та під вечір Микола

не любив зайвих пригод, і ще трохи пошкрібся край мусорки, пішов собі

спати.

Вночі його іржавий гараж раптом освітило сонцем. Микола щільніш накривсь

старим бушлатом. Але смарагдове світло зовсім не виявилось сонячним.

Якась чудасія нарушила його спокій. У Миколине житло хтось вторгнувся.

Лялаючись він не перепитав, а тільки ворушив губами. Прозора гумовина

світилась і сама літала по його господі у зеленім світлі.

- Здрастуй Рятівниче Людяний – металевим голосом проговорила вона до

накритого з головою Миколи…

- А- а.., тут нікого немає! – нажаханий Бомжик ще намагався скритись.

Тоді виказавши себе, зрозумів. Але боявся вилізти на розмову.

- Миколо, проси що заманеться, виконаю твоє земне бажання – не умовкала

Зеленоока.

І бухнувши хиткими стінами, звилася під стелю. - Я надкосмічна лялька

Барба!

Жвавіше тоді висунувся Микола до прибулої із космосу.

- А чому ж тоді у тебе немає скафандра?

- На моїй Планеті носити скафандра стало небезпечно, і ми покинули свою

панівну одіж! Це вона змусила моїх Планетян розлетітись, хто куди...вела

лялька Барба. Ось, і мій зорельот упав у ваш вимір. А де саме, не

пам’ятаю…

Побачивши ляльку крізь роздерту щілину у бушлаті, Микола посмілішав. Не

так лякливо світились її зелені очиці. - Так ти могла загинути?

–перепитав.

- Так так, а ти мені поколупав сенсорні передавачі, тобто очі, і я

відновилась знову!

Миколі стало жаль Ляльку і він протягнув їй свого бушлата.

За порятунок маєш бути нагороджений, так чинить космічний Закон, - не

питаючи, Зеленоока зірвалась, у повітрі витівкою зробивши клубок. Вмить

знесла за собою і гаражний дах трухнявої хижки…

- От, присниться таке жаховиння! – І повертаючись на інший бік, Микола

заспався

далі.

Вранішне сонце довго не показувалось поза високих насипів промислового

міста.

Занурене у смоги відходів повітря видавалось важким. Тому Микола проспав

аж до опівдня. Розвиднівше вдень небо, побачив Бомжуватий крізь розломки

свого даху.

Чи справді Прибулиця таки не привиділась йому? – і злякавсь небаченому

навколо, Микола схопився озиркати свою ділянку. Зачув десь поблизу

собаче шумовиння.

Гурків стояв такий, наче працював потужний кран чи промисловий

екскаватор!

Микола виповз на площину і побачив поруч і глибі старого кар’єру

незвичайне видовище. Там борсалася ота Зеленоока Прибулиця, просто у

кар’єрній прорві…

Запримітивши Миколу, вона радо запикалась до нього космічно- металевою

мовою, говорячи наче по сладах :

- Вів- Ат, Вів- ат, Вів- ат!!! – від цього високого пискоту йому

закладало вуха.

Рівноважний Микола у відповідь лиш подав розмахом брудної руки.

- А ти й справді не Лялькова Барба…

- Проси що забажаєш – не припинялась у вдячності Барба, - так велить

Закон Рятівника. І не дождавши його відповіді, знову зірвалась у

повітря.

Чи було Миколі страшно? Ні, він набрався голосної сміливості і прокричав

у пустуючий шурх.

- Мені б пивка, на смак любого!!!

Вже за хвилину замість Барби у небі лиш прозеленіла якась цятка…

А Бомжик повільно крутячи цигаркою у повітрі, домальовував Барбі щось на

зразок дуг зорельота. Адже колишній технік, давно не краяв себе

Бомжуватий Микола за пиятику.

Як і розплатився полишеним місцем гарного водія з кар'єру. Набридло

мабуть крутити баранку важкого японського «КАМАТцу»! І Микола залишивши

людські уяви про труд та пенсію, пішов собі бомжувати.

Санітаром сміттярок – почесно вважався у власних очах цей Бомжик. Та

чомусь ховав хороші умілості до механізації. І ось така нагода припадала

йому. Запозаюши у свою тісну «каптьорку», звідкілясь Микола дістав

залишки креслень. Ось, так має виглядати двигун, а ось…І назбиравши

скляних черепків колись розбитого на підлозі, щось стуляв й розтуляв.

Наче будував чорнетку човника, із широкими вітрильними крилами.

Знову поповз на свіже повітря. Йому не вистачало самому і обновити

діряву господу. Але які краєвиди замінять рідну сміттярку? –приземлено

розмишляв.

Зеленоока лялка нарушила його спокій, занеслася знову у височінь. Адже

роздягненою вона трохи соромилась. Микола огледівшись, не вірив очам, з

усіх усюд стричали голівки пивних пляшок. на сонці аж виблискувало

безліч різновидів пива, і Чернігівське, і Оболонь, і Рогань, Ватра

навіть Жигулівське, його улюблене.

- Мені одному не подужати стільки – стривожено заголосив він у

відповідь летючій Барбі!!!

У щасливім мерегтінні її сенсорних очей Микола побачив вдячну радість.

Тому вибравши собі, одненьку, - пляшечку шанованого ним Оксамитно

«Бархатного Пива». Стара назва потішила йому серце. Збулькавши темну

пляшечку, перехилив і мовив:

- За таку радість, потрібно і тебе вдягти, голенька Барбочко…Як воно без

скафандрика?

Барба замріяно відволіклась, і вже не чула розмов. Не могла вона сидіти

тут без діла.

Дивно намагнітилась і притягуючи на себе залізячча, почала виривати

просто з відвалів залишки металобрухту.

Її силам не було міри, й громихаючи купою, скоро навернула велетенського

залізного м’яча. Силою магнітних потуг, Барба зрушила його наче колобок,

кудись покотивши.

А розледачений Микола тільки й поводив очами за її трудом.

Запечене жаровим магнетизмом залізна куля гучно скотилася у підземний

шурх. Там гепнула голосно, струснувши усі пляшечки на сонці. Збентежений

Микола думками наче переказав їй тривожність, щодо брудних тутешніх

звалищ. Що розкопуватимуть нащадки у цих шламосховах? Лиш биті пляшки,

брудні шахтові навали й сміття…Не гоже залишати таких скарбів у

Майбуття. І він почав скидати у той розплавлений Барбою шурх, звідки

пекло як із жаровні. Додавши сотню пляшок із власних схованок, Микола

побажав розплавити увесь непотріб. Довкілля аж просило про порятунок.

- А хто краще Прибулої, впорається тут із брудним надлишком, -

розмишляючи трудився

Микола. А в глибі велетнкьсого кратера, що утворила не лялькова Барба,

справді усе дріботало й плавилось.

Молодець Микола, - не втомлена трудами Барба нарешті вилетіла нагору.

Байдужа до високої температури, була загартовано бадьора.

А захисного жупанчика тобі б не завадило, - і Микола скрився у складах

мотлоху. Діставши старого бушлата, протягнув Барбі.

- Час летіти, - розчаровано лиш мовила зеленоока Лялька. І відкинувши

Миколу зльотною силою, просвистіла у повітря. Микола устиг зачепитися за

камінну брилу,побачив, як знесло у той жаркий кратер і його стару

хатинку – гаража. Барба враз вирівняла цю помилку, і діставши з пекельні

якісь розпесені заготовки, гепнула ними об червону глину навкруги.

Ограниши їх силою власних умінь до механіки, -натякнула Микола. Й бистро

сформувала собі з остатку сполуки жару, металу й скла водночас, вилитого

скафанрика. Миттю в нього влущилася…

- Миколо, і тобі тут не місце! – продовжила на останок. Я встигла

прочитати твої креслення на залишках чорнеток. За ними маєш вибудувати

новітню Хатинку, зовсім не Хижку, а у формі космічного Зорельоту. Людям

на диво.

Нарід сходитеметься сюди дивитись, а не смітярити твою округу. От і

заживеш як справжній Царьок…

І Барба враз почала зменшуватись у розмірах, і непомітно зовсім

розтанула, зазоривши на небі Оксамитовою цяткою.

От така Барбуня, - подумав Микола, і посунувся до ще теплого колобка,

схожого на гарячий метеорит… Огранити його маю скоріш, аби не вечір не

застав, - переповторював слова космічної прибулиці.

Додав Джива 08 листопада 2009

Про автора

НАРОДИЛАСЯ В ПРОМИСЛОВІМ КРИВБАССІ. ОТРИМАЛА БЕЗЛІЧ НАПРЯМКІВ Й ОСВІТ. ТА РЕАЛІЗУВАЛАСЬ ЛИШЕНЬ У ПРАКТИЧНОМУ РАКУРСІ КАЗКОВОЇ МЕРІ ПОППІНЗ...ДОПОМАГАЮЧИ ДІТКАМ, МАЛЕЧІ ЛИШ ПРАГНУ БЕРЕГТИ, ФОРМУВАТИ НОВИЙ ТИП "МАЛЕНЬКОЇ ЛЮДИНКИ" МАЙЖЕ ЗА ЧАРЛІ ЧАПЛІНОМ.