Автори / ЛЕСЯ КОВТУН / про ПІВНИКА ПЕТРУСИКА ТА ВІРТУАЛЬНОГО ПРИВИДА ОМЕЛЬКА..
ПРО ПІВНИКА ПЕТРУСИКА ТА ВІРТУАЛЬНОГО ПРИВИДА ОМЕЛЬКА...
Тарасик, як за звичай увімкнувши струм до свого комп’ютера, вичікував секунди, доки заблимає блакитна синь системного монітору. І його нарешті привітає веселим кукуріканням голосистий півник Петрик.
– Петрику, а що нам пошта принесла? Давай подивимося, звернувся хлопчик до Півника, що був витівкою власного інтерфейсу. Тарасикові до дня Народження тато замовив у програмістів надзвичайного помічника – Електронну Іграшку, що могла би рухатись і спілкуватися з господарем, та навіть - давати поради!
А сам Півник Петрусь був із того Меню „Неlр", він мав розкішне вбрання і гарні червоні чобітки зі шпорами та говорив українською!
Як завжди, із попередженням, „Перевіряй на вірус” Петрусь, потягуючись зранку, зауважував хлопчикові , щойно вони отримували нову інформацію з Інтернет-посланями.
Павук, що сидів у програмі „Антивірус” мав за обов’язки обмацувати своїми кудлатими лапами кожен пакунок з електронною поштою. Він був старим Антивірусник, й свої митні обов’язки виконував неохоче, більш покладався на власно чутливі лапи, аніж на обладнання. Вони, казав Павук, - ніколи не підводили…
Та одного разу, коли Тарасик з нетерпінням очікував різдвяного привітання від Санти, до його
«е-mаіІ» - електронної скрині прибули малюнки, – новорічні поздоровлення від нових друзів.
Безліч привітань з-за кордону отримав тоді Тарас. На цих малюнках були новорічні дзвони, ялиночки, снігові Баби та різнокольорові кульки, що мило виспівували „Новорічну Вітальну”- &, яку знав увесь світ. Хтось прислав Тарасикові у подарунок фото справжніх українських соняхів.
– Який незвичний подарунок під Новий Рік! Мабуть у далекій Бразилії український сонях, найкраще привітання – мовив Тарас.
– Видно засумували вони за Україною!– зауважливо додав Петрусик. – Давай-но, цей малюнок на екранну заставку помістимо. Нехай собі підніматимуть гарячі сонячні голівки, коли за вікном местиме Хуга Заметіль!
Так вони й зробили. Де Павук, з його програмою «Захисту» гарненько поселився собі під зеленим листям соняха, а усі інші значки программ зручно розташувалися просто на золотавому полі…
Та якось раз уночі з’явився тут Гидкий Будяк, який вже до ранку розрісся до неабияких розмірів! Й коли Тарасик ранком увімкнув комп’ютера…- на екрані був лише хижий клубок колючок. А невідомо звідки залунав приголомшуючий регіт ” Неllо, Bambinо!».
Ледь розбірливо почув хлопчик голос свого помічника Петрусика : - Тарасику, обережно, це той світовий електронний вірус „Омелько з Конопель”! Він прибув сюди разом з нашими соняхами, напевно й виріс з того Будяка!
– Ех, – тужно забідкався Тарасик, - Я ж знав, що шкідливі бур’яни обов’зково треба обробляти гербіцидами. Інакше прилинуть вони до культурних рослин миттєво!
- А наші українські Соняхи такі довірливі, не розгледів, напевно, серед них цього чужинця старий Павучок. Пішов собі спокійнісінько плести Охоронне Павутиння! – розчаровано вивів Тарасик
– Півничку, закукурікай знову, чому тебе не видно?!- заголосив хлопчик, – Невже цей вражий Омелько й тебе поглинув. Тільки но здалеку донеслося притишене „..- Рі – Ку...!
Без сумніву треба було терміново рятувати Петрусика. Часом захриплі почулись голоси, - чи електронного Чужинця й когось поруч.
- Ой, що ж то за шум учинився... Що? комарик... А-а, будь він неладний!”, – зачув ближче Тарасик знайомий голос Павука Антивірусника!
– Терпіти не можу комарів!!! – перекликався він у відповідь до злостивого Омелька з «Конопель»
« Невже цей Омелькович, – збагнув вражено Тарасик, - чимсь підтруїв і вірного Павучка, що чути вже співають разом!
Павук, як Митник насправді давно недолюблював тої довгоносої Комарячої Породи. Сам
стільки років вправно ніс патрулювання, а дивись, якийсь клятий Будячник навів хитро на його лапи оману. Чи накликав бува справжню тугу по павучачим пристрастям, – полюванню на комарів! А ще куплетна пісня мабуть добряче зачепила його за живее словами :”Ой чи Пан, чи Гетьман, чи Полковник…!!!”
– Ну і народ, ці інсекти, - десь із глибини комп’ютера забуркотів його Антивірусник, - і собі дивись, «чини» приписують,
- Ти у митниках роками, а досі статного чину не маєш! – глузував з нього Омелько…
Він був прехитрий Вірус, добре знався, як уплинути на ратних охоронців программ. Напевно скоро його перцева «Оковита” у електронній пігулці й подіяла миттєво. як обдурити лапи Старого Митника – добре подбав цей Вірусний Лиходійко.
У рятувального Півничка майже не залишалось шансів спасти Тарасиків комп’ютер. Тому відтепер він сидів у суцільній темряві екрану, щільно оповитого клубками електронних бур’янів. Півник ледь віртуально перегукувався з Мишкою, яка зазвичай працювала поруч першою помічницею на своїм комп’ютернім килимку. Завжди під рукою, нині вона залізла у найдальшу електронну шпарину і не могла виконувати будь яку роботу. Глузливий Омелько знищив усі запаси її мілкої пам’яті.
Дві, чи три кілобайтові зернини ще були приховані у алгоритмовій коморці, - щоби вистачало сидіти нишком і ледь споглядати. Знесилена Мишка не реагувала на дротові сигнали, які посилав їй здалече кукурікаючий Півник. Запаси її віртуальних комор були вщент спустошені тим Галасуном «з Конопель»…
Зрозуміло Тарасик не мав часу розсиджуватись, адже вірусно заражений комп’ютер завдяки ігрові мережі був приладнаний з одним комп’ютерним клубом. Звісно туди теж міг потратити склубочений Вірусник. І заразити всіх?!
Аби завадити цій трагедії хлопчик заквапився. І враз нагадав, колись чув про відомого у колах шкільних комп’ютерників Рятувального Пошуковця – Собаку Браузера! Дітлахи зналися про його унікальні здібності - НАНЮХАТИ СЛІД будь кого в Інтернеті…
І скоріш заспішив до клубу тих СКАУТОВИХ ТЕХНІКІВ, де зазвичай ладнались комп’ютерні засоби. Пробігаючи мимо одного комп’ютерного клубу, Тарасика до глибини душі вразило побачене. Де по стінах будівлі, попід вхідні двері й навіть з даху, скрізь розповзалися чудні Рудуваті Жуки. Схожі на огородніх колорадичів, жуки нещадно чухалися й верещали!
- Невже заразилися й таргани у комп’ютернім клубі ? – думка нажахала його вкрай..
Віртуальні Жуки могли розповсюдитись скрізь – заразити телефони, мобільні передавачі й навіть телевізори! Така пересторога змусила хлопчика не зволікати …
Од відчаю Тарасик почав ловити їх сачком. Накриваючи кожного, хто був у комп’ютерній залі.
Але заражені лиходійним Вірусом дітки, лиш байдужо переглядались. Зовсім не дивувались його поведінці. Продовжуючи блукати у віртуальних тенетах якихось БРОДИЛОК, СТРІЛЯЛОК та СТРАТЕГІЙ. Петрик вже не міг завадити тому. І стрімко побіг просто до Станції Юних Техніків. Попросивши у ентузійних хлопчаків скоріш би виготовити для нього Всюдисущого Пошуковця Собаку.
Нищівного «Браузера» спакували йому у акуратний пакетик, перетнувши яскравою смужкою для подарунків. СКАВти й підказали пустити цього Песика попід приміщенням комп’ютерного клубу!
Тарасик приспівуючи бадьорої СКАВТово Похідної «ТУ-ДУ- ДУ, д – ТУ!», - пристрибуючи закрокував веселіш.
Пустив тихенько попід стіни знайомого клубу Пошукового Собаку Браузера.
Собака накинув не віртуальне коло і миттю нанюхав слід одного «безшабашника» на ім’я Омелько…Якого давно шукали у міжнародних мерехаж, а він скривався тут, попід звичайних соняхів.
Попиваючи собі Оковитої, нічого не підозрював. Як, позад нього наче щось гавкнуло: «АБ –ЧХИ!». Зрозуміло Омелич, не звикший гартуватись, додав собі лиха, відповівши на «АБ–ЧИХ» теж «АБ –ЧИХом»...
Зачухався від нього сам Павук Антивірусний. Ніхто не нагадав йому, що ліпше було привітатись у відповідь. Усе забув через ту пиятику пристаркуватий Митник.
Суєтно зачухались вони, ображені вже один на одного. Але рятувати не кинулись, все чхали й чхали. Доки не побили свої хмільні голови об комп’ютерне обладнання. Востаннє вдарились головешками у Звукові Колонки, так, що аж Гай заШумів…
Те гучне відлуння рознеслося повсюди. Не тільки у Тарасиковім комп’ютері, а й далі.
Півнику Петрику, домашньо віртуальному Помічнику від прозріння враз полегшало, і він розбудив глибоко приспану Мишку-подругу. Удвох вони миттю замінили сірий клубок на нову комп’ютерну заставку!
А чим часом послабшали кимсь підстрелені у ігровій сітці Жуки й Жученята. Більш не верещали й не нападали один на одного. Цим прикладом могло завихорити й діток.
І Тарасик рішучо діставши кишенькового Ріжка, звичайну дуду для фізкультури затрубив просто у повітря: «ТУ-ДУ- ДУ, д – ТУ- ДУ!»
Від тої сполуки СКАВТових звуків з гудінням у всіх наушниках та вібруванням у колонках, вийшли втомлені дітлахи, давно засиджені у стінах комп’ютерних залів.
Тарасик знов бадьоро переповторив : ТУ-Дуд! – ТУ-Дуд! ТУ-Дуд!
Дітки й юні бистро відкинувши втому, поспішили до всіляких руханок – хто до м’яча, хто до спорту, хто до праці у присадибах.
А Тарасик, прикриваючи дудку у кишені, обережно поклав туди й малесенький пакуночок з яскравою смужкою для подарунків. Аби новий Вартівень Браузко для його комп’ютера доїхав смирненько, й бува по дорозі – ні на кого не напав…
Додав Джива 08 листопада 2009
Про автора
НАРОДИЛАСЯ В ПРОМИСЛОВІМ КРИВБАССІ. ОТРИМАЛА БЕЗЛІЧ НАПРЯМКІВ Й ОСВІТ. ТА РЕАЛІЗУВАЛАСЬ ЛИШЕНЬ У ПРАКТИЧНОМУ РАКУРСІ КАЗКОВОЇ МЕРІ ПОППІНЗ...ДОПОМАГАЮЧИ ДІТКАМ, МАЛЕЧІ ЛИШ ПРАГНУ БЕРЕГТИ, ФОРМУВАТИ НОВИЙ ТИП "МАЛЕНЬКОЇ ЛЮДИНКИ" МАЙЖЕ ЗА ЧАРЛІ ЧАПЛІНОМ.
