Автори / Анастасія Соколова / Годинник
Бачиш з вікна хлопчика, який біжить граючись зі своїм другом собакою. Бачиш…
Вітер вислизає з щілин між багатоповерхівками.
Поверхи хмарочосів тануть,
Вислизають змучившись відриваються і летять у небо ніби кольорові дитячі повітряні кульки. падають
Пухкенькі біленькі сніжинки з тополь.
Машини їдуть одна за одною: сині зелені червоні жовті жовті ніби я знову знайшов бабусин годинник розмірений ніби потік машин, що видно з мого вікна на дев’ятому поверсі.
Ось...
Тіні годин падають, і хлопчика кличуть додому.
Я бачу світло-
блакитний автобус, він перевозить листяву і листявою набитий від зупинки до зупинки,
І він забирає хлопчика
І везе хлопчика додому
І рано вранці хлопчик опиниться вдома,
Перебігши дорогу з потоком машин жовтих жовтих зелених синіх ніби я знову знайшов свій годинник.
Додав s1gh6 09 березня 2010
Про автора
Літературний гурток ім. І.