Автори / Мистецька аґенція Арт-Вертеп / Вербна неділя (Вербиця, Вербена, Вербіє)
Неділя за тиждень перед великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею - «вербним».
У Вербний тиждень, за народними віруваннями, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі».
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербного гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу».
Коли кінчається відправа і священник окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - страються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків»- «щоб горло не боліло».
Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колегіюму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від троїцької церкви до Преображенської
Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»*, а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покутті під святими образами.
Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:
Не я б‘ю - верба б‘є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б‘ючись, примовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
В Галичині примовляли так:
Шутка б`є - не я б`ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - «щоб нечисть не чіплялась до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - «щоб град зупинився».
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п‘ють проти шлункових захворювань.**
Поруч такої пошани до верби і віри і її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу - один з видів верби.*** Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп‘яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народним віруванням, у сухій вербі чорт сидить; звідси й прислів»я: «Закохався чорт у суху вербу!»****
Відомо, що коли Спаситель їхав на ослі, то люди встеляли йому дорогу пальмовим гіллям. З цього і пішов звичай святити гілля дерев у цю неділю. В південних країнах де росте пальма, святять пальмове гілля. У нас на Україні пальма не росте, а тому довелося нашим предкам вибирати якесь інше дерево. І цей вибір, незважаючи на легенду і прислів2я, як бачимо, впав на вербу.
Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» ( 1073 рік ) згадується «Праздъникъ вьрбьны».Згадує про вербу і данило паломник ( 1095-1108 ), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по берегу Іорданову превысоко, яко вербіе есть и подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівске «вербіє».
Зноски:
* У північно-західній частині Бельгії ( Фляндрії ) у вербну неділю селяни втикають гілля верби на кутах поля і при цьому висловлюють надію, що їхнє поле буде забеспечене від злої напасти. Цей же звичай існує і в австрії, в околицях міста Зіммерінг. імовірно, що садження верби у Вербну неділю і в нас на україні мало колись «очищуючий» характер; у вскому разі малося на меті забеспечити поле «від злої напасти». Тепер таке значення цього звичаю в народі призабулося.
** Верба ( Salix alba L.) має неабияке значення і в науковій медицині. Ось як пише про це Юрій Липа: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м»язів. найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв»язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви «Пасифльорин», побіч пасифльори- це кора білої верби».
*** Козяча верба ( Salix caprea L. ) часто зустрічається на україні, особливо в лісах і на левадах. ЇЇ характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».
**** Уманщина, село Громи
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу
Додав Art-Vertep 28 березня 2010
Про автора
Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» - громадська організація, заснована у 2001 році. Діяльність Аґенції охоплює всі напрямки сучасного мистецтва: музика, кіно/театр, література, образотворче мистецтво; ярмарки, спортивні змагання, історичні
