Автори / Мистецька аґенція Арт-Вертеп / Я українську вивчив би тільки за те...

Читачі, які свого часу вивчали, принаймні у школі, радянських поетів, у заголовку цієї публікації відчують щось знайоме. Це переспів Володимира Маяковського: «Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин…». Але мало хто знає, що цей поет 1926 року написав вірш «Борг Україні». Є там такі рядки: «Говорю себе: товарищ москаль, на Украину шуток не скаль...». І далі: «Я немало слов придумал вам, взвешивая их, одно хочу лишь, – чтобы стали всех моих стихов слова полновесными, как слово «чуешь»... Справжній поет не міг не поцінувати красу і велич цієї мови.

Моя рідна мова – російська. Та українську я б вивчив тільки за те… Що нею розмовляли і писали Тарас Шевченко (водночас і російською), Іван Франко, Леся Українка… Та не це вирішальне. Вивчив би (точніше, вивчив і вивчаю) тільки за те, що живу на землі, ім’я якої Україна. Це мова тих, хто вирощує для мене хліб насущний, хто збудував мій дах над головою. Це мова господарів цієї землі.

Під час німецької окупації Луганська моя родина була в евакуації у великому сибірському місті Омську. Мама могла залишитися там працювати. Але, уродженка Полтавщини, знову захотіла в Україну. Як вона казала, туди, де «садок вишневий коло хати…». Волею долі 1946 року опинилися у Львові. Мама швидко відновила словниковий запас української мови, поповнивши його колоритними галицизмами… До цих ностальгічних спогадів мене спонукають «регіонали», які ініціюють прийняття нового закону «Про мови», спрямованого на «захист» російської. Перед виборами «захисники» взяли тайм-аут, щоб не збурювати національно-патріотичний електорат. Про цей тактичний хід проговорився нардеп Колесниченко. Кажуть, у парламенті лежать під сукном щонайменше п’ять законопроектів про мови, поданих націонал-демократами. Їх можна було прийняти, коли «помаранчеві» були при владі. Але не поспішали. Може, заколисувало те, що державність української мови закріплено у Конституції. Та й Закону «Про мови в Українській РСР», ухваленому ще за часів Радянського Союзу, який діє і зараз, як на мене, нічого не бракує. Одна державна мова – українська. І мови нацменшин не скривджені. Пригадую, 8 вересня 1989 року у перерві установчих зборів НРУ мав розмову з тодішнім головним ідеологом КПУ Леонідом Кравчуком. Він розповідав про шалений опір цьому законопроектові компартійних секретарів Донеччини, Луганщини, інших найбільш зросійщених областей. Тепер новітні російські шовіністи хочуть взяти реванш…

Але не все так однозначно у ставленні до української мови. Згадаймо, який гарний приклад подав свого часу затятий «русскоговорящий» перший міністр оборони незалежної України Костянтин Морозов. Взяв репетитора, і через три місяці непогано послуговувався українською. Вчиться і Микола Азаров, правда, поки що на трійку з мінусом… А ось наглуватий «регіонал» Владислав Лук’янов, схожий на «Промокашку» зі стрічки «Місце зустрічі змінити не можна», знає вже мову на тверду четвірку… Але вкрай рідко нею послуговується.

Нещодавно був на відзначенні ювілею Львівського коледжу харчової і переробної промисловості. Там виступав виконувач обов’язків ректора Національного університету харчових технологій із Києва Сергій Іванов. До нього цю посаду обіймав Анатолій Українець. Коли в університет прийшов керівник з характерним російським прізвищем, там дехто полегшено зітхнув. Мовляв, не буде присікуватися до грамотності документів. А вийшло навпаки… Сергій Іванов здивував львів’ян бездоганним володінням українською. Сергій Віталійович у відповідь на мою цікавленість пояснив, що почав ґрунтовно вивчати українську після того, як став державним службовцем. Ще один приклад. Нещодавно відбулася міжнародна конференція, присвячена пам’яті професора Володимира Здоровеги. Гостею була і доцент кафедри теорії журналістики Санкт-Петербурзького державного університету Людмила Мар’їна. «Зірвала» оплески за чудову українську мову…

Можна навести чимало прикладів, коли українську мову сприймають як першу чи другу рідну і росіяни, і білоруси, і євреї, і грузини, і китайці... Адже українська, принаймні для росіян, це – не китайська грамота. Підсумкова мораль цього коментаря лежить, як кажуть, на поверхні. «Великий и могучий русский язык» не потребує захисту. Ця мова, яка пре з усіх ефірів і шпальт, сама собі дасть раду... А ми, усі, хто живе на цій землі, маємо пам’ятати заповіт Володимира Сосюри:

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ

Високий замок

Додав Nusya 09 листопада 2010

Про автора

Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» - громадська організація, заснована у 2001 році. Діяльність Аґенції охоплює всі напрямки сучасного мистецтва: музика, кіно/театр, література, образотворче мистецтво; ярмарки, спортивні змагання, історичні