Учасники

Автори / Мистецька аґенція Арт-Вертеп / Чому в Україні гальмує фестивальний рух

У нашій країні є все для проведення ши­карних фестивалів, - каже вокаліст гурту «Мертвий Півень» Місько Бар­бара. - Унікальні за красою при­родні місця - ті самі замки. Люди. Музиканти. А ще фанатичні орга­нізатори, на яких тримаються всі наявні дійства. Та все ж нормаль­них фестів дуже мало».

Справді, за останні три роки, починаючи з проблемного 2009-го, в Україні постійно мен­шало музичних імпрез. Фактич­но цей рух наразився у нас як на катастрофічний брак коштів, так і на певну екзистенційну кризу власної спрямованості й існування. На жаль, нині такі заходи є чимось на кшталт за­критого клубу для певної ту- сівки (кількох тисяч осіб, що ко­чують з одного фесту на інший). І так стається не тільки через реальну нестачу грошей у галузі та країні загалом. А й тому, що формат більшості українських open-аіг'ів, їх менеджмент та принципи побудови безперс­пективні й неефективні.

КУМІВСЬКІ КАСТИНГИ

«Величезна проблема всіх укра­їнських фестивалів - це жах­лива інфраструктура, - ствер­джує Сергій Харчук, головний організатор щорічного заходу під назвою «Славське Рок». - Як запросити до нас Muse, коли в більшості сіл просто не виста­чить банальної напруги в елек­тромережі, щоб виконати їхній технічний райдер?»

Інфраструктура - півбіди. Ще гірша ситуація з принципом підбору виконавців. А це саме той компонент, на який передусім орієнтується слухач, вибираючи імпрезу. Найчастіше, з огляду на тотальну неприбутковість укра­їнських фестів, кастинґ відбува­ється за вічним принципом ку­мівства. Цитуючи новий хіт Сер­гея Шнурова, «чіста па-братскі». Тож команді, якої організатори не знають, напишуть у відповідь на заявку щодо участі: «Класно, але не формат». Доказом попу­лярності для них найчастіше є коментарі на фестивальному фо­румі в стилі: «Прівєт лучшей ко­манде із Луґанска! Так ради, что ви продолжаете творіть! Будем снова ждать вас на фєстівалє в етом ґоду... Кстаті, как там Жека, не женілся?» А дефіцит команд високого рівня зумовлює той факт, що одні й ті самі хедлай- нери кочують з одного на інший фест.

До речі, щодо формату. Най- відоміші вітчизняні фести пере­важно орієнтуються на етнічно українське, у кращому разі - на worldmusic. Підхід виправда- иий, адже дві третини молодих не дуже музикантів грають юльк. Але проблема в тому, що :ід етновивіскою часто хова­ються доволі слабенькі гурти, кі видають варіації на теми Спритка й Гарнюні». Доповнює артину закритість доступу до аких фестивалів колективів із ефольковим репертуаром. Тож тнофестивалі продовжують аритися у власному соку, жи- отіючи завдяки постійній ау- иторії.

НА ХАЛЯВУ

Іубліку привчили до безкоштов­не концертів, це відбувається за зржавні або спонсорські гроші, кі могли б піти на розвиток фес- івального руху. «В Україні було ілька спроб зробити фест на шталт «Сігета». Але все знову эзбиваеться об кількість без­митних концертів, - стверджує лександр «Фоззі» Сидоренко, ронтмен ТНМК. - Ну справді, івіщо кудись під три чорти пер- іся, коли просто до твого міста сесь «пиво» усіх привезло та ще пива ж таки наллє? Перебити це эжна тільки ще більшими су­ши, тобто привезти артистів, на сих підуть і які ще не виступали і площах. Гадаю, поява великих >рмальних платних літніх ореп- ґів - це питання лише еволюції, асамперед слухачів, які розумі- гмуть, що літній фест - це такий мий концерт, як і в Палаці орту, тільки просто неба. І за ого треба платити».

«Безкоштовні фестивалі - це солютно неправильно, так не іє бути, - погоджується Місько ірбара. - Як можна влаштову- ти народні гуляння за рахунок )джету в країні з фатальним аном медицини та освіти? Со- і мільйонів гривень щороку трачають на те, щоб народ по­вився у видовища. Це просто ньба. Музикантам варто від­битися від участі в цьому об- аданні людей».

ДЕНЬ КОЛГОСПНИКА

Якщо безкоштовні «бюджетні» нцерти живуть і житимуть, то стивалі, створені за гроші дер- ви, майже всі або загинули, з перебувають у стані «клініч­ної смерті». Як через позицію ни­нішньої влади, якій культура взагалі, складається враження, не потрібна, так і через свою ко­мерційну безперспективність.

«На жаль, люди, які зараз масово прийшли до керма на рівні державному й регіональ­ному, абсолютно не зацікавлені в розвитку музичного туризму, бо просто нічого в цьому не тям­лять, - стверджує Сергій Хар- чук. - Це керівництво просто не збирається не те що створю­вати - бодай трохи допомогти в організації таких ось подій, тому в бюджетах узагалі нічого на це не передбачено. Простіше про­вести День колгоспника, давши заробити за «відкат» пригодова­ній івент-конторі. Винятки - фестивалі «Тарас Бульба», «Три­пільське коло» та й усе».

На цю думку пристає і лідер гурту «Плач Єремії» Тарас Чу- бай. «Зараз створено такий на­стрій байдужості в країні, - кон­статує музикант. - Навіть суто бізнесовий підхід до розвитку фестивалів не врятує ситуації, адже в нинішніх умовах макси­мум, що вийде, - це спотворена версія «Таврійських ігор». Але в бік збільшення кількості росій­ських «зірок». Упевнений, такі фести з'являться обов'язково у східних регіонах, де нічого не відбувається цікавого, - владі ж треба дати натовпу видовища. Звичайно, є прекрасні винятки, але хочеться більшого».

Проти розвитку фестиваль­ного руху грає і відсутність тра­дицій нормального спонсорства та меценатства. «На жаль, поди­віться хто в нашій країні є най­частіше багатієм і які в них му­зичні смаки, - продовжує Тарас Чубай. - Доки серед матеріально забезпечених не буде достатньої кількості освічених людей із гар­ним смаком, ситуація навряд чи зміниться. Проблема ще й у тому, що через брак фінансування на­віть ті фести, що є, не мають на­лежної медіа-підтримки»

Є кілька прикладів потен­ційно успішних фестивалів, яким дуже важко розвиватися не тільки через відсутність держав­ного чи спонсорського сприяння, а й через небажання навіть тих, хто їздить на них, платити за му­зику. «От багато хто надягне на себе вишиванку, любить кричати, іцо він свідомий українець, - по­яснює Сергій Харчук. -1 перела­зитиме триметровий паркан, щоб не платити за ту саму українську музику 50-100 грн. Мовляв, що це я у своїх Карпатах іще й гроші якимось зайдам віддаватиму. Звісно, не треба забувати про за­гальну злиденність населення, вона так само підживлює це жлобство. Хоча все одно навіть ці неімущі краще заплатять 50 грн за горілку в генделику, але в жод­ному разі не за фестиваль. Ну не­втямки їм, що є витрати на охо­рону, воду, туалет, харчі музикан­там тощо».

Тож чи існує шанс, що в Україні з'явиться свій масштаб­ний «Сігет» чи «Вудсток»? «Для появи вітчизняного аналога цих фестивалів потрібно, щоб і ор­ганізатори, і спонсори, і слухачі по-справжньому любили му­зику, - каже Тарас Чубай. - Адже від старту проекту до при­бутковості має пройти щонай­менше п'ять років - з угорським «Сігетом» було так само».

Належно організований фестивальний рух міг би стати платформою, завдяки якій смаки сучасного музичного спо­живача змінилися б на краще, а світогляд розширився. Але для цього потрібен іще один компо­нент - прозорість і доступність. Має бути рівна для всіх можли­вість виступу, висловлення своєї позиції та подальшої ротації в телеефірі чи на радіо після фес­тивалю. Бо ж саме це й дасть змогу пропагувати в Україні нові музичні тенденції. Коли музичний ринок стане досяжні­шим для всіх, це підніме його. Що вже й казати про заробіток організаторів.

Олег Дорофеєв, музикант, Богдан Буткевич

http://www.ut.net.ua/

Додав Art-Vertep 19 червня 2011

Про автора

Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» - громадська організація, заснована у 2001 році. Діяльність Аґенції охоплює всі напрямки сучасного мистецтва: музика, кіно/театр, література, образотворче мистецтво; ярмарки, спортивні змагання, історичні