Автори / Мистецька аґенція Арт-Вертеп / ТанцЛабораторіум: «Перформативність» - альтернативна платформа мистецької освіти»
27 червня розпочався мистецько-освітній проект української перформанс-групи ТанцЛабораторіум «Перформативність». Протягом двох тижнів у Києві в різних локація будуть реалізовуватися три кураторські проекти, які розглядатимуть такі філософські теми, як «час», «відсутність» та «зворотна сторона». Куратори проектів – Лариса Венедиктова, Лариса Бабій, Олександр Лєбєдєв та Ольга Комісар.
Aліна Сандуляк: Розкажіть, будь ласка, про ваш мистецько-освітній проект «Перформативність».
Лариса Бабій: Сам по собі проект є перформативним. Адже це водночас і дослідження - чим є цей освітній проект, яким він може бути. Це спроба поставитися до освітнього проекту як до мистецької події. Це не обов’язково мають бути лекції, на яких отримуєш певну інформацію від експерта. Може існувати й такий формат, коли учасники збираються в одному й тому ж просторі та працюють у лабораторіях чи на лекціях, де немає тієї пасивності, що притаманна більш традиційній консервативній системі освіти.
Лариса Венедіктова: Так, проект «Перформативність» також відрізняється від академічної освіти тим, що в ньому немає цієї спрямованості в майбутнє, на кшталт – я ось тут чомусь навчуся, а потім буду застосовувати свої знання на практиці. Я вважаю, що такий підхід притаманний не тільки академічній освіті, а й узагалі всім майстер-класам, які сьогодні ініціюються. У проекті «Перформативність» вибудовується інакша особливість: все відбувається лише «тут і зараз». Відбувається або не відбувається.
І хоча проект сплановано як щорічний захід, яким він буде надалі – невідомо. Він може змінюватися, трансформувати або свою структуру, або зміст, або цілі. Загалом, проект вже сам по собі є мистецьким продуктом, навіть ще до початку його реалізації. Для пояснення наведу такий приклад. Ми, ТанцЛабораторіум, кожен день працюємо з якоюсь практикою, танцювальною чи перформативною, і ця практика не є підготовкою до чогось, побудовою чогось. Вона сама в собі є мистецьким продуктом. Так само і з проектом «Перформативність».
А.С.: Розкажіть більше про ваші кураторські проекти.
Л.В.: Проект, який я курую, називається «Своєрідність відсутності». Тема відсутності – доволі делікатна. Загалом, сучасне людство тяжіє до позитивності. Тому коли хтось починає говорити про “негативність” і “відсутність”, як про щось добре, цікаве та корисне, до нього ставляться з деякою осторогою. Мене ж цікавить не те, що людина може, а саме те, чого вона не може. Так само, як і “відсутність”: вона мене цікавить більше, ніж модне сьогодні поняття мистецької практики “присутність”.
Наприклад, у Володимира Бібіхіна в його циклі лекцій «Мир» висловлена цікава думка: “При всем моем желании я бы не смог исчезнуть. Единственный способ отсутствовать – говорить так и такое, чтобы вы подумали о деле и забыли обо мне”.
Мені здається, що ця відсутність, художника у тому числі, - це дуже суттєвий потенціал сучасного мистецтва. Коли людина спроможна передавати якесь повідомлення у такий спосіб, що вона зникає. Це один з варіантів відсутності. Другий варіант – це недостатність людського існування в принципі, онтологічна проблема. Між тим, чим людина є, і тим, чим вона могла би бути, є певний проміжок, який завжди залишає надії на надлюдське в людині. Ось цей проміжок мене і цікавить: прогалина між людиною і надлюдиною. І в цьому проміжку людини немає, вона відсутня.
Олександр Лєбєдєв: Наш із Ларисою Бабій кураторський проект називається «По той бік поверхні». Взагалі, тема виникла від нашого зацікавлення можливостями працювати у просторах, не призначених для мистецтва, умовно кажучи site-specific art. Але цей термін, який також зазначено у назві запланованої в рамках нашого кураторського проекту дискусії «Актуальність site-specific перформансу в Україні», ми хочемо відрізняти від звичного значення в історії мистецтва. Маються на увазі будь-які простори, які не позначені як мистецькі.
У проекті порушуються питання про можливості існування та межі між мистецтвом і життям. Розглядається потенціал мистецтва, яке може не пізнаватися саме як мистецтво. Основна думка й ідея цієї концепції кураторського проекту – поглянути на довколишнє життя та простір, який нас оточує, як на поверхню. Я уявляю вулицю як поверхню, або радше як тканину, чи полотно. Воно не несе в собі якісь знаки, однак є прозорою матерією, що пропускає в один і в інший бік.
Коли я входжу в цей простір, я стаю частиною цієї поверхні. Водночас моя акція вже є по той бік поверхні. Вона виводить мене за межі цієї поверховості. Я опиняюся по той або по цей бік поверхні – це вже не настільки суттєво. Ця ідея пропонує поглянути на те, що Капров називає “non art”, “не мистецтво”, тобто на життя, як на поверхню, в якій є потойбічність. І ця потойбічність – це є можливість, потенціал мистецтва.
Ольга Комісар: Мій проект називається «Реальність часу». Останнім часом ми з ТанцЛабораторіумом багато говорили про те, що мистецтво так довго займалося простором, що це вже більше неможливо робити і що однією з тенденцій сучасного мистецтва зараз – мати право тематизувати темпоральність. Коли я почала писати текст кураторського проекту, то збагнула, що є декілька аспектів реальності часу. Один із них відсилає до Пруста про втрачений та віднайдений час, а другий відсилає до «Comrades of Time» Гройса - про те, що час потребує нашої допомоги. Систематизація темпоральності – це, по суті, про свободу від життя.
А.С.: До проекту ви залучили багато митців та теоретиків сучасного мистецтва з інших країн – Польщі, Португалії, США, Росії. Хто ці постаті, чому ви обрали співпрацю саме з ними?
Л.В.: Жоао Фіадейро – ключова постать кураторського проекту Олі Комісар – людина, з якою ми познайомилися деякий час назад. Ми брали участь у його лабораторії, ісля її завершення ми ще продовжували працювати над зазначеними в ній темами. Він нам дуже цікавий як особистість, і дуже цікаво те, що він робить. Його «Метод композиції реального часу» знаходиться на найвищих щаблях у нинішніх тенденціях сучасного мистецтва в Європі.
Жоао Фіадейро вестиме цю лабораторію протягом шести днів на першому тижні проекту. Це така собі дослідницька історія, яка може зацікавити людей будь-яких творчих професій – від письменника до художника та музиканта. Основною задачею методу Фіадейро, як і діяльності нашої творчої групи загалом, є це так зване розмивання меж між жанрами, показуючи, що їх насправді не існує. У нашому проекті також беруть участь поляки, це Рамона Нагабчинська і Войтек Баковський. Рамона – польський хореограф, танцівниця. Вона та Віра Приклонська є танцювальною складовою «Перформативності», це хороший приклад сучасного танцю (contemporary dance).
З Рамоною я знайома через її роботи. Войтек – це людина надзвичайно мультидисциплінарна, він заходить на будь-які території. Він робить мультфільми, інсталяції, у нього є музична група. Тарас Бурнашев – також хореограф-художник, який так само працює в різних сферах. Також ми запросили Віктора Мізіано. Він читатиме лекцію про перформативність, точніше про перформативну поведінку в російському мистецтві 1980 – 2000-х рр., також відбудеться дискусія з ним.
О.Л.: Ще в нас буде канадський митець Стівен Ходорівський.
Л. Б.: Стівен – архітектор та художник. Він зацікавлений не просто приїхати сюди і показати свою роботу, але й зануритись у локальне середовище. Упродовж двох тижнів він братиме участь у проекті, сприйматиме українське середовище та вкладатиме свій погляд і свій спосіб мислення в цей простір. Також буде перформативна робота української художниці Лади Наконечної.
А.С.: У тексті до проекту ви зазначаєте, що “в Україні спостерігається криза культурної перспективи”. Чи може щось змінити ваш проект в українській культурній ситуації, що склалася?
Л. В.: Ми всі можемо бачити цю кризу. Не думаю, що знайдеться людина, яка б сказала, що в Україні все гаразд з культурною перспективою. І опосередковано «Перформативність» може вплинути на будь-що. Але цей проект не дає відповіді на те, як вийти з цієї кризи або як покращити нашу культурну ситуацію. Він радше може тільки показати, що можливо інакше думати, інакше сприймати, інакше ставитися до того, що ти робиш. Просто про можливість вибору іншого. Тому мистецько-освітній проект «Перформативність» є альтернативною платформою мистецької освіти в Україні.
Aліна Сандуляк
Korydor
Додав Sh.Ocean 02 липня 2011
Про автора
Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» - громадська організація, заснована у 2001 році. Діяльність Аґенції охоплює всі напрямки сучасного мистецтва: музика, кіно/театр, література, образотворче мистецтво; ярмарки, спортивні змагання, історичні
