Автори / Мистецька аґенція Арт-Вертеп / Георг Елбен: 'Місія Videonale - навчити глядача ставитись до відеоарту серйозно'
На фото Георг Елбен
Фестиваль сучасного відеомистецтва Videonale був започаткований як студентська ініціатива у 1984 році в німецькому місті Бонн і впродовж 28 років свого існування перетворився на впливову подію в царині відеоарту. Цього року для своєї 13-ї конкурсної програми Videonale відібрав 48 художників з-поміж 1776 заявок з 76 країн світу. Після двомісячної інсталяції в Художньому музеї Бонна Videonale мандрує світом, демонструючи свою фестивальну програму у повному або частковому обсязі.
Олена Червоник: Георге, Ви були директором та куратором Videonale останні вісім років, за цей час зробили чотири фестивалі. Цього травня ви покинули Videonale та перебрали на себе повноваження директора Музею скульптури Гласкастен у Марлі. Тобто нині якраз вдалий момент для підсумків. Як фестиваль змінився за роки Вашої кураторської та директорської роботи?
Георг Елбен: Найбільші зміни сталися, коли фестиваль переїхав до Художнього музею в Бонні в 2004 році. До того це була невелика виставка-перегляд, що тривала лише декілька днів. Тобто фестиваль працював як кінопоказ, коли усі роботи переглядалися одна за одною протягом декількох годин. Перегляду передувало коротке вступне слово про кожну роботу. Я вирішив змінити місце проведення фестивалю, перевезти його до Художнього музею в Бонні та демонструвати відеороботи у форматі художньої виставки, що звично асоціюється з переглядом традиційних художніх об'єктів. Я хотів, щоби глядачі мали змогу самі вибирати відео до перегляду.
О. Ч.: Чи всі Ваші сподівання справдилися?
Г. Е.: По-перше, збільшилася кількість заявок та кількість країн, що беруть участь. По-друге, збільшилася дистрибутивна сфера фестивалю. Videonale відкривається в Бонні щодва роки, а потім мандрує світом. Деякий час я просто читав лекції та показував уривки фестивальної програми в інших країнах. Найчастіше такі покази відбувалися за підтримки Гете Інституту. Минулого року ми спромоглися привезти увесь фестиваль в Сараєво. Цього року плануємо привезти його до Катовіце (Польща) та Тайваню.
О. Ч.: Які вимоги до відеоробіт висуває журі фестивалю?
Г. Е.: Ми ніколи не мали жодних тематичних чи жанрових вимог до фестивальних заявок. Ми насамперед дивимося на якість робіт, хоча це, звісно, дуже розмитий термін. Розподіл на естетичне та політичне мистецтво, про який останнім часом я часто чую, теж не має значення для відбору. Жоден з цих напрямків не є апріорі кращим. Декоративна робота може бути виконана з найвищою якістю. Так само можна створити нецікаву роботу, що стосується найактуальніших суспільних чи політичних проблем. Цього року ми відібрали різноманітні відео: деякі є наративними, деякі документальними, інші зосереджуються на формальних аспектах відео як художнього засобу чи навіть трактують відеоінсталяцію як скульптуру. Videonale намагається продемонструвати різноманітність відеомистецтва.
О. Ч.: Я розумію, що Ви не встановлюєте тематичних та жанрових обмежень. Але художники часто працюють над подібними темами, що віддзеркалюють певні історичні умови та поточні естетичні напрямки. Чи змінилася нині тематика відеоробіт?
Г. Е.: Зміни у відеомистецтві стають більш очевидними, якщо брати до уваги довший період розвитку. Так у 1980-і багато художників досліджували можливості відео як художнього засобу. Вони випробовували його потенціал та структурні особливості. Сьогодні відеохудожники більше зацікавлені у вираженні певної теми за допомогою відео, ніж в дослідженні його технічних аспектів. Зрозуміло, що коли з’являються нові технічні можливості, ми насамперед вивчаємо їхні межі. Коли ж усі технічні прийоми більш-менш вивчені, ми починаємо думати про те, що можна виразити завдяки ним. Крім того, відеороботи зробилися довшими та складнішими. Вони дедалі більше набувають кінематографічних характеристик.
О. Ч.: Чи існують теми, що повторюються у відеомистецтві найчастіше або є знаковими?
Г. Е.: Чи є взагалі знакові теми в сучасному мистецтві? Я б сказав, що нема. Утім, є один цікавий аспект, який для мене існує поки що на рівні спостереження і потребує подальшого доведення. Думаю, що художники з незахідно-європейського світу більше зацікавлені у політичному. Я вперше помітив це, коли їздив до Перу презентувати Videonale. Те саме відчуття в мене виникло в Бангалорі, куди ми теж привозили фестивальну програму.
Звісно, на Заході теж існують митці, що порушують політичні питання у своїх роботах. Але зазвичай вони їдуть закордон, кудись у зовсім іншу частину світу, аби розмірковувати на тему місцевого соціуму. Я не знаю багато цікавих робіт про німецьку партійну систему, наприклад. Але я знаю роботи західних митців, що розповідають про ринок праці в Південній Африці. Хтось із Перу навряд чи зняв би відео про державний устрій Великої Британії. Радше це було б відео про Перу та місцеві реалії. Це те, чого мені не вистачає на німецькій та загалом західноєвропейській художній сцені.
На Заході мистецтво часто розуміють як формалістський експеримент. Тому я дуже зацікавлений у художньому світі Східної Європи, Азії. Коли я презентую фестивальну програму в інших, незахідних країнах, я завжди знаходжу більш зацікавлену публіку, яка радо дискутує з різних аспектів відеомистецтва. На Заході дискурс дуже сформалізований. Звичайно, тільки політичне чи соціальне наповнення не повинно бути пріоритетним в мистецтві. Можна зробити надзвичайно нудне відео, що торкається нагальних проблем суспільства. А можна зробити високохудожнє відео, яке є просто красою, просто поверхнею, без жодної контроверсійної глибини. Хоча забагато краси теж може бути контроверсійним явищем.
О. Ч.: Як Ви вважаєте, відеофестиваль у тому форматі, який ми маємо зараз, ще довго залишиться релевантним? На сьогодні ми маємо значну кількість проектів, що відбуваються винятково онлайн. Відеомистецтво, яке, за Бен'яміном, не має автентичної аури, видається найкращим художнім засобом для існування у віртуальному просторі. Відео легко репродукувати. Воно апріорі існує як копія, яку можна дивитися будь-де, не обов'язково у музеї. Чому необхідно переглядати відео у музеї, якщо це можна зробити в інтернеті, сидячи у себе дома на дивані. Чи буде колись Videonale існувати винятково онлайн?
Г. Е.: Я не думаю, що це відбудеться. Ви праві, відеоробота не має поняття оригіналу як такого й може бути відтворено в копіях. Але автентичність роботи міститься не лише в самому художньому об'єкті, але й у тому, де, як і коли його споглядає публіка. Для мене існує велика різниця між перегляданням відео на власному комп'ютері та перегляданням відео у той спосіб, який ми створюємо в Художньому музеї Бонна.
О. Ч.: Тобто сутність мистецтва не лише в художньому об'єкті, а ще й в тому, як він виставляється у певному просторі та у певний час.
Г. Е.: Абсолютно точно. Простір, сконструйований для певних цілей, створює відповідний досвід перебування у ньому. Так в музеї глядач може сконцентруватися на власне перегляданні робіт, не відволікаючись на інші речі. Музейний простір фокусує увагу на художньому об'єкті. Розмір та звукове оформлення мають також велике значення. Ми презентуємо відеороботи як своєрідні інсталяції, створюючи для них відповідне архітектурне середовище. Я не вірю, що Videonale онлайн було б тим самим Videonale. Можливо, колись фестиваль почне розвиватись у цьому напрямку. Але це буде вже зовсім інший фестиваль.
О. Ч.: Я іноді чую від людей, що відео є складним художнім засобом, бо воно вимагає неабиякої концентрації. Неможливо просто кинути оком на екран та піти далі до наступної роботи. Необхідно інвестувати час на споглядання відео.
Г. Е.: В середньому люди проводять близько чотирьох годин щоденно перед телевізором. То хіба вони не можуть сконцентруватися на півгодинній відеороботі?
О. Ч.: Телебачення часто не вимагає жодних розумових зусиль. А для того, щоби подивитись відеороботу, треба все ж таки інтелектуально зосереджуватись.
Г. Е.: Але ж чи легко зрозуміти мистецтво без інвестування часу та інтелектуальних зусиль на його розуміння? Чи можна зрозуміти Малевича чи, скажімо, Караваджо без жодних додаткових знань про них? Мистецтво в цілому вимагає розумових зусиль. Тому місія фестивалю – навчити людей ставитися до мистецтва серйозно.
korydor
Додав Sh.Ocean 01 жовтня 2011
Про автора
Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» - громадська організація, заснована у 2001 році. Діяльність Аґенції охоплює всі напрямки сучасного мистецтва: музика, кіно/театр, література, образотворче мистецтво; ярмарки, спортивні змагання, історичні
