Учасники

Автори / Юрій Фоменко / Осінній вечір у Діброві

Скочуючись за обрій, осіннє сонце своїми променями рахує хати у селі. Поодинокі хмари пливуть наввипередки зі своїми зображеннями в темно-синій холодній воді Дніпра.

На краю вулиці, при в’їзді до села, череда. Попід парканами йдуть додому годувальниці. Махають хвостами і чухають боки об вишник.

По городах палять багаття. Пливе по селу запах осіннього диму і печеної картоплі. Бабці сидять - то там, то там, попід дворами і, можливо, народжують завтрашні новини. Діди висять на парканах і щось курять, що інколи перебиває запах городнього диму і печеної картоплі.

Повсюди величезні гори кабаків. Підсохлі ряди соняхів, що вже ніколи не підіймуть голову до сонця. Останні осінні квіти змагаються між собою в красі й кидають безнадійний виклик першій ріллі.

По асфальтній дорозі до міста інколи їдуть автівки. Але їх не хочеться чути. Вони з іншого життя. Їх рух занадто швидкий для сільського виміру часу. Тому вони рухаються у паралельному вимірі. Гуркіт їх моторів ніколи не переможе гупіт падіння яблук і груш в садах. Бо той тихий гупіт звучить не в проміжках часу, а у вічності.

Поодинокі бджоли несуть до вуликів останні крихітки літа.

Вітерець говорить з усім присутнім у селі шелестом листя сухої кукурудзи. Розповідає, яку погоду він завтра принесе.

У вечірнім небі летять у вирій ключі диких гусей. Старий рік від нас іде не 31 грудня, а сьогодні, на крилах вожака, який веде свою зграю до теплих країв.

Ніч… Осінній дим… В небі загораються перші зірки на Чумацькому шляху. Гаснуть вогники у вікнах сільських хат. Засипає село з надією на життя. Не зважаючи, що на зміну сьогоднішньому теплу вже йде перша крапля осіннього дощу. А за нею – і сама зима.Скочуючись за обрій, осіннє сонце своїми променями рахує хати у селі. Поодинокі хмари пливуть наввипередки зі своїми зображеннями в темно-синій холодній воді Дніпра.

На краю вулиці, при в’їзді до села, череда. Попід парканами йдуть додому годувальниці. Махають хвостами і чухають боки об вишник.

По городах палять багаття. Пливе по селу запах осіннього диму і печеної картоплі. Бабці сидять - то там, то там, попід дворами і, можливо, народжують завтрашні новини. Діди висять на парканах і щось курять, що інколи перебиває запах городнього диму і печеної картоплі.

Повсюди величезні гори кабаків. Підсохлі ряди соняхів, що вже ніколи не підіймуть голову до сонця. Останні осінні квіти змагаються між собою в красі й кидають безнадійний виклик першій ріллі.

По асфальтній дорозі до міста інколи їдуть автівки. Але їх не хочеться чути. Вони з іншого життя. Їх рух занадто швидкий для сільського виміру часу. Тому вони рухаються у паралельному вимірі. Гуркіт їх моторів ніколи не переможе гупіт падіння яблук і груш в садах. Бо той тихий гупіт звучить не в проміжках часу, а у вічності.

Поодинокі бджоли несуть до вуликів останні крихітки літа.

Вітерець говорить з усім присутнім у селі шелестом листя сухої кукурудзи. Розповідає, яку погоду він завтра принесе.

У вечірнім небі летять у вирій ключі диких гусей. Старий рік від нас іде не 31 грудня, а сьогодні, на крилах вожака, який веде свою зграю до теплих країв.

Ніч… Осінній дим… В небі загораються перші зірки на Чумацькому шляху. Гаснуть вогники у вікнах сільських хат. Засипає село з надією на життя. Не зважаючи, що на зміну сьогоднішньому теплу вже йде перша крапля осіннього дощу. А за нею – і сама зима.

Додав oleg.verbova 16 листопада 2011

Про автора

Коли я народився  була осінь. Жовтий лист  падав на мокру землю.  Запах осінніх трав лиш злегка нагадував  їх ще нещодавно пишну велич. І серед тої осені пішов я по молодій отаві в життя. На північ ліс, а на південь степ.

Автори пов'язані с новиною