Автори / Юрій Фоменко / Квиток до Дніпра
Я вирушив у п’ятницю до залізничного вокзалу, аби придбати квитка насьогоднішній експрес Київ – Дніпро. Друзі казали, що це вже само по собі смішно - купити у п’ятницю квиток на п’ятницю. Але, як людина, звикла долати відстані на легковому автомобілі, - не зрозумів, чому, аж поки не прибув до касового залу.
О пів на восьму ранку працювало чотири каси. Черги до них були ідентичні за формою, розміром і психологічним станом. Різні думки пробігли в різні боки моїх мізків, і між собою ані на мить не зустрілися, щоби відпрацювати хоч якусь аналітику щодо подальших дій.
Автоматично почав рухатися з боку дверей у бік віконця, до котрого стояла перша черга. Чим ближче підходив - тим інтенсивніше вона гула. Піднявся навшпиньки, заглянув у віконце. Побачив красиву молодичку, заглиблену в папери. Мій голос, відокремлено від мене, запитав: ” А на Дніпро квитки є?” Касир відповіла, не піднімаючи голови: “Щойно два здали.” Підсвідомо миттєво поклав гроші до шухлядки: “Мені один”. За спиною загуло інтенсивніше.
Інсктинкт підказував, що треба міцніше триматися руками за віконце. Черга не просто гула, а навіть вже заговорила. Я повернув голову і глянув у вічі людей, котрі дивилися на мене. Які то були очі! По-перше, - переповненні запитань до мене, причому ті запитання одразу трансформувалися в усну народну творчість, котру, за тематикою, аналітики поділили б на дві групи: “До ряду парнокопитних чи непарнокопитних я належу”і “Де я взявся”.При чому вони формулювались не у вигляді запиту, а як ствердження.
І тут до мене почав повертатися здоровий глузд, щопокинув мене при появі у касовому залі. З переляку він дав тілу одразу дві команди: “Тримайся, Юрко, за віконце” і “Витримай паузу, поки дадуть квиток”. На цьому мій глузд знов хутко зник у невідомому напрямку, очевидно шкодуючи, що таки не дав пораду “тікай, Юрко”. За віконце я вхопився ще міцніше, а тримання драматичної паузи у моєму виконанні було просто жахливе. Дивлячись, як мінімум, у півтори сотні щирих відвертих очей, мовив: “Віктор Федорович сказав, щоби донецьким видавали квитки без черги!”…
Черга впала у транс секунд на десять… Цієї паузи було явно замало для отримання квитка.
…Нахиливши голову до віконця і тримаючись міцно за нього я дізнавався про найновіші факти з моєї біографії та зовсім недалекого майбутнього. А у миттєво написаній чергою новітній зоології ряди парнокопитних і непарнокопитних вже об’єдналися в один великий, причому - на моєму прикладі. Віктор Федорович же був викупаний у всенародній любові з використанням самих сміливих епітетів. Його скромна персона згадувалася в новітній зоології поряд з моєю в ареалі Донецького краю. Ми з ним плавали в морі всенародної любові, і навіть пірнали в ній. Тільки я - безпосередньо, а він - заочно. Схід і Захід - в масштабах черги - об’єдналися на засадах боротьби за справедливість і соціальну рівність. Дві жіночки так активно взялися за мої ребра, що я подумав, а чи не забагато їх в людському організмі. Черга більше не гула - вона ревіла. І серед того реву, як голос з небес, пролунав репродуктор каси: “Ваш квиток”.
…З пошматованою здачею, пожмаканим квитком, половиною ґудзиків і повною відсутністю думок в голові я покидав толерантне панство. Мабуть, так не проводжають з футбольного поля футболіста, котрий забив три авто гола в однім таймі, як проводжали мене. Єдина думка, яка промайнула в голові: “Віктору Федоровичу, все таки, біля каси було легше“.
Біля дверей касової зали зустрів мене мій милий Глузд дотепною порадою: “Хоча б тобі хтось із черги у потязі не зустрівся”. Бог зна де відсутня упродовж останніх двадцяти хвилин Совість тихо прошепотіла: “Юрко-Юрко…” І тільки Почуття Гумору підморгнуло з кінця черги: “Юрку, а чому б за такою схемою на Львів чи Івано-Франківськ не взяти квиток?” Я обізвав свій Гумор “чорним” і пішов збирати речі на Дніпро.
Додав oleg.verbova 10 червня 2012
Про автора
Коли я народився була осінь. Жовтий лист падав на мокру землю. Запах осінніх трав лиш злегка нагадував їх ще нещодавно пишну велич. І серед тої осені пішов я по молодій отаві в життя. На північ ліс, а на південь степ.
