Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

MP3

Піккардійська терція Гранули (кавер-версія пісні ТНМК, 2009 р.) 13,41 Mb
Піккардійська терція Sole Mio (2007 p.) 3.75 Mb
Піккардійська терція Moon River (2007 p.) 1.23 Mb
Піккардійська терція Шаляла (2003 р.) 7.65 Mb
Піккардійська терція Горіла сосна (2006 р.) 5.16 Mb
Піккардійська терція Santa Clause is coming to town 3,66 Mb
Потік Афіші MP3 Товари Інформація

Автори / Піккардійська терція / Роман ТУРЯНИН: «Ніколи не думав, що матиму аж п’ятеро дітей!»

Цього «піккардійця» самі учасники вокальної формації називають «штатним гумористом». Роман Турянин сам із жартів сміється настільки щиро та безпосередньо, що «заражає» усіх довкола. Ця розмова  із найвеселішим солістом «Піккардійської терції» – не лише про творчість, а й про львівський менталітет, закарпатське вино і п’ятьох дітей.

- Романе, ви – єдиний нельвів’янин серед «піккардійців». Якось розмовляла на цю тему з письменником Юрієм Андруховичем. Він каже, що львів’яни дуже важко пускають у своє середовище «чужинців». У вас було таке відчуття?

- Ні, не було. Було інше – багато чого у Львові не розумів. Наприклад, того, чому львів’яни схильні все ускладнювати? Навіть найпростішу ситуацію вони можуть перетворити на неймовірно складну. Мені, корінному закарпатцю, важко було це зрозуміти. З часом – звик (сміється. – Г. Г.). А інші особливості галицького менталітету... Мене, людину, яка побувала в армії, складно чимось здивувати (усміхається. – Г. Г.).

- За двадцять років, які прожили у Львові, стали львів’янином?

- Гадаю, що так – з головою занурився у тутешнє середовище. Коли вступив до консерваторії і розмовляв закарпатським діалектом, усі виправляли мене. Тепер, коли приїжджаю у рідне Мукачеве, мене там не розуміють (сміється. – Г. Г.). Треба кілька днів, щоб адаптуватися і перемкнутися із галицизмів на рідний діалект.

- Які найяскравіші спогади з дитинства?

 - Надзвичайно люблю рідне Мукачеве та й усе Закарпаття. Сонячний, теплий край. У Львові я мерзну (усміхається. – Г. Г.). А дитинство… Пам’ятаю, це були непрості роки – перехід із «совка» до незалежної України. Мій тато, диригент, змалку брав мене на гастролі. Тож ще у дитинстві я добряче наїздився і надивився на життя артистів. Чи не найбільше запам’яталися поїздки чоловічого хору вчителів (батько досі його веде). Які в цій капелі голоси! А ще – кожен з цих чоловіків має виноградник. У кожну поїздку хористи брали по каністрочці вина і хвалилися: «Моє вино – найкраще!». На Закарпатті вино п’ється як вода. Працюєш на городі – попиваєш. За обідом чи вечерею – знову вино.

- Ваша сім’я також робить вино?

- Так, тато має виноградник, яким опікується вже багато років. Татове вино – найсмачніше! Коли вдома у Львові в моєму холодильнику є пляшечка батькового червоного вина – я спокійний (усміхається. – Г. Г.).

- Ви – з музичної сім’ї. Вибір вашої професії був визначений наперед?

- Мабуть, що так. У Мукачівському педагогічному училищі я здобув освіту вчителя музики. А коли служив у Львові в армії, тато запропонував: «Може, спробуєш вступити до Львівської консерваторії?». На щастя, командир моєї частини прихильно ставився до солдатів, які чогось прагнули, – і на другий рік служби назначив мене поштарем. Але я ходив не лише листи і перекази приймати та відправляти, а й на заняття з гармонії і сольфеджіо. Так, ще будучи в армії, готувався до вступу в консерваторію.

- Коли вступили до консерваторії, були щасливим?

- Ще й як! Жив у гуртожитку, далеко від батьків, навчився самостійності... У ті роки було таке відчуття, наче стрибнув в озеро з медом! (Усміхається. – Г. Г.).

- У «Піккардійську терцію» потрапили не одразу, а через рік після заснування колективу…

- Вчився на одному курсі з Андрієм Базиликутом, який на початках був одним з учасників «Терції». Ми навчалися хорового диригування, а відтак – захоплювалися акапельним співом. У кожній кімнаті гуртожитку було фортепіано. Збиралися вечорами – співали, імпровізували… Усі, хто в коридорі чув з чиєїсь кімнати спів, – зліталися туди як бджоли на мед. Незабутні спогади! Пригадую, яке величезне враження на мене тоді справили аранжування, які робили «піккардійці». Зрештою, на акапельний спів мене ще раніше «присадив» мій старший брат, також музикант (зараз працює в Івано-Франківську). А з «Терцією» для мене все почалося із кількох спільних зустрічей-посиденьок, які переросли у спільні виступи.

- Що за двадцять років музикування «Піккардійської терції» згадуєте з найбільшою приємністю?

- На все життя запам’яталися одні з перших наших гастролей – на фестиваль-конкурс «Доля», який відбувався у Чернівцях. Ми перемогли у всіх номінаціях і привезли до Львова Гран-прі. Це була наша перша важлива перемога.

- Усі хлопці відзначають ваше особливе почуття гумору…

- Ще в дитинстві мене оточували люди з хорошим почуттям гумору. Мабуть, від них і перейняв цю рису. Але відчуваю, що з віком вона чомусь почала зникати…

- Охарактеризуйте кожного з «піккардійців»…

- Славко Нудик асоціюється у мене з філософом. Він завжди готовий посидіти з тобою і поспілкуватися на будь-яку тему. Інколи так усе пояснить, що сам до цього ніколи не додумався б. Богдан Богач – інтелігент до мозку кісток: майже завжди у костюмі і при краватці, що йому дуже пасує. Андрій Капраль – добрий сім’янин: сім’я для нього – на першому місці. Ще у нього – добре почуття гумору. А в іншого нашого Андрія, Шавали, є відповіді на будь-яке запитання. Іноді здається, що він вивчив напам’ять філософський словник. Шавала – ходяча енциклопедія, причому багатотомна (усміхається. – Г. Г.). Володимир Якимець – напрочуд творча людина. Він – дуже відповідальний: сказав – зробив. Ніколи не кидає слів на вітер. А наш менеджер Роман Климовський – порядна і надійна людина.

- Чим для вас є «Терція»?

- «Терція» – моє життя. Тут – моя робота, мої друзі, моя сім’я… Відчуваю, як підтримуємо один одного. Такої атмосфери можу побажати кожному колективу.

- Крім своєї головної місії у гурті – співочої, виконуєте і суто практичну роботу – власним бусиком возите хлопців на гастролі…

- Ідея, щоб «Терція» мала власний транспорт, крутилася в моїй голові давно – ще від перших років існування гурту. А згодом почала розростатися і моя сім’я. Коли з’явилася третя дитина, у легковий автомобіль ледве поміщалися… Тож одного прекрасного дня, близько двох років тому, вирішив одразу дві транспортні проблеми – купив бус, яким тепер і моя сім’я подорожує, і «піккардійці» гастролюють.

- За кермом постійно ви?


- Ні. Коли їдемо у далеку дорогу, скажімо, до країн Європи, чергуємося. Мене змінює прекрасний водій Андрій Капраль, його – наш звукорежисер Богдан Стефура чи менеджер Роман Климовський… Є серед нас і такі, хто за кермо не сідає, – Славко, Дональд і Богдан.

- З усіх «піккардійців» ви – найбагатодітніший батько: маєте вже п’ятеро дітей – четверо синів і дочку!

- Ніколи не думав, що в мене буде така велика сім’я. Це мій батько був у сім’ї одинадцятою дитиною! Своїй багатодітності радію. Я – щасливий батько. Кожна дитина – особистість. Кожна – уже філософ. І всі – такі різні! Найстаршому, Василькові, – вже 14 років. Юркові – 10. Наступна за віком – моя золота Марічка, їй – п’ять. Усі троє танцюють у відомому колективі «Веселі черевички», який постійно гастролює по Європі, зокрема у Франції. Старші сини – помічники у домі, особливо, коли я на гастролях. А Марічка – модниця ще та (сміється. – Г. Г.). Наймолодші сини – ще дуже маленькі: Яремі – майже два роки, а Лук’янові – лише п’ять місяців.

- Ваша дружина – справжня матір-героїня!

- Надія – напрочуд добра і чуйна мама.

- Вона – також музикант, скрипалька…

- Так, Надя – солістка філармонійного оркестру. Зараз – у декреті. Музичну кар’єру покидати не збирається. Пригадую, коли Марічці був рочок, дружина їздила з симфонічним оркестром «INSO-Львів» на гастролі за кордон. Дітей залишала на мене. А я й не скаржився (усміхається. – Г. Г.).
 

 

Довідка:

Роман Турянин народився 5 травня 1970 р. у м. Мукачевому Закарпатської області у родині музикантів. Батько майбутнього «піккардійця» – відомий диригент, заслужений діяч мистецтв України, мама – викладач хорового диригування. Роман закінчив музичну школу і Мукачівське педагогічне училище. А після армії, у 1991 році, вступив до Львівського вищого музичного інституту ім. М. Лисенка – на диригентський факультет. У «Піккардійській терції» – від 1993-го. Турянин – «найзаслуженіший» багатодітний батько «Терції». У нього і його дружини Надії – п’ятеро дітлахів: Василь, Юрій, Марія, Ярема і Лук’ян.

Галина ГУЗЬО  

 
 

Додав nady 29 вересня 2012

Про автора

Спочатку був пінг-понг. 15 років тому Славко Нудик  виграв турнір із малого тенісу в Володимира Якимця, а відтак і право на створення вокальної формації.

Автори пов'язані с новиною

Юрій Андрухович

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска