Учасники

Легедзино - село, центр сільської ради, розташоване за 18 км на північний захід від районного центру і 20 км від залізничної станції Тальне. Через село проходить автошлях Черкаси - Умань. Площа населеного пункту - 3106 га. Населення - 1016 осіб, кількість дворів - 528.

За переказами, назва с. Легедзино походить від прізвища козака Легейди, який першим оселився на цих землях та заснував хутір. Час заснування села слід відносити до першої половини XVIII ст., а у 1763 р. збудовано дерев'яну церкву. Перша писемна згадка про село датується 1768 p., коли в цих краях вирувала Коліївщина. Вже на 1795 р. (час приєднання Правобережної України до Російської імперії) у Легедзиному мешкало 452 жителі. 

Проте ця місцевість і раніше періодично заселялася. У бік села Свинарка тягнеться низка курганів скіфів, які жили на цих землях, доки сюди не прийшли готи.

На одному з поховань встановлений пам'ятник бійцям Окремої Коломийської прикордонної комендатури та загиблим на війні собакам. Стародавні готські некрополі кінця III — початку IV ст. нашої ери, розкопані дослідниками на людських городах належить до черняхівської культури. Як правило, ці поховання розташовані на невеликій глибині — від півметра до півтора метра, тому часто науковці натрапляють на вже розграбовані могили, але в даному випадку їм пощастило знайти добре збережені поховання. Більшість із некрополів — горщики із кремованими рештками людей. Черняхи відправляли померлих на той світ, споряджаючи їх усім необхідним, тому сьогодні у поховальних урнах науковці знаходять недогорілі або розплавлені залишки гребінців, прикрас (здебільшого зі скла), бронзових застібок на плащі — «фібул». За два роки розкопок у Легедзиному археологи розкопали 25 поховань, причому по похоронному інвентарю видно ознаки змішання готської і сармататської культур.

У межах села виявлено також сліди трипільських поселень мідно-кам'яної доби.

Територія цього краю входила до складу Київської Русі. Підтвердженням цього є знайдена біля с.Легедзино залізна булава, яка зберінається у експозиціях Уманського краєзнавчого музею. Легедзино за адміністративним поділом у 16 ст. входило до Брацлавського повіту, у 19 ст. – до Уманського, а у 20 ст. це – Тальнівський район.

Багата земля Уманщини завжди була ласим шматком для завойовників, тому тут часто спалахували вогнища визвольного руху, місцевий люд активно підтримував Гайдамаччину і Коліївщину.

Безперечно, люди не могли миритися із свавіллям та безчинством більшовицьких неоколонізаторів. Під час національно-визвольних подій 10 листопада 1920 р. Легедзино стало центром великого селянського антибільшовицького повстання, яке очолив полковник військ Директорії, військовий комісар Уманської округи Української Народної Республіки - П. Дерещук. Під його орудою було 4000 повстанців.

У період окупації у Легедзино діяла невелика підпільна група опору. Село було звільнене в результаті Корсунь-Шевченківської операції радянських військ 9 березня 1944 р. У повоєнні роки відновлено зруйновані господарства, які у 1952 р. об’єднали в один колгосп імені В. Молотова. З 1963 р. господарство було перейменовано у колгосп ім. Богдана Хмельницького, у 1960-1980 pp. господарство стало відоме за межами області завдяки високим економічним показникам.