Автори / Тарас Прохасько / Революція на граніті: Ми з великою радістю чекали побоїща
Він не голодував, але пильно спостерігав за порядком та безпекою як охоронець наметового містечка. Своїми спогадами про Революцію на граніті поділився з Молодіжною інформаційною спільнотою «Сіль» учасник акції протесту, а нині відомий письменник Тарас Прохасько.
Тарас Прохасько. Фото: platfor.ma
Як починалась революція на граніті? Як Ви це переживали?
Насправді все це породжено в середовищі львівського студентського братства. Кияни та інші просто доєдналися до акції згодом – в цьому їхня велич і їхній великий чин. Але ідея, весь сюжет, вся байка акції була народжена у Львові. Вона походила з роздумів про способи протесту. А ми думали багато про такі речі як повстання, бунти, масова непокора, супротив міліції та «омону», органам влади. Думали про партизанську діяльність.
Потім раптом прийшли до дуже доброго висновку, що все ж таки тут повинно бути присутнє мистецтво, точніше мистецька акція, в якій немає прямого насильства. Тобто ми передбачали, що буде насильство у відповідь на цю акцію, але сама по собі вона повинна була бути альтернативою, а не войовничою справою. І, відповідно, обрали голодування – бо це ж максимальний спосіб ненасильницької пожертви. Грубо кажучи, це коли віддаєш перемогу відразу в протилежний бік: я не збираюся воювати, якщо я збираюся не їсти.
Як організовувалась акція?
Ця акція була дуже артистична. Було багато різних інших подій, дуже знакових в українському русі спротиву вже нового періоду. Свого часу мені завжди бракувало відчуття цього чину, жесту, артистизму.
І коли вже вирішили, що так буде, то підібрали людей, які були на це готові, і тих, хто це все зміг би захищати, опікуватися та просто підтримувати. І тут зародився якийсь такий добрий конгломерат між ідеалістами, що пішли на голодування і службою забезпечення, яка підтримувала їхнє перебування там.
Коли ви прибули до Києва?
2 жовтня ми прибули до міста. Було кількадесят людей, які швиденько вибігли на Майдан Незалежності і почали розкладати намети, і все – ми зайняли місце і почали акцію. Цей перший крок був зроблений дуже вдало, як шахова гра, і важливо, що саме він був з боку студентів.
Далі ми поставили режим в таку ситуацію, що вони змушені були реагувати. Не вони придумували, що робити, їх завдання було реагувати на це. І, слава Богу, на той час ситуація була така, що ми співпрацювали з київськими та іншими студентськими спілками. Тому пізніше це набуло розголосу серед киян.
Революція на граніті
Чи преса показувала акцію?
Я був там на Майдані, і не знаю що відбувалося з пресою. Очевидно, якісь камери були. Пам’ятаю, що преса сказала про те, що голова Верховної Ради прийшов до студентів. Але це вже був той пункт, який прорвався в загальне інформаційне поле, адже гласність на той час була доволі наробленою.
Хто планував Революцію?
Тоді вже Львівське студентське братство дуже активно працювало і на стратегічному рівні, були постійні зібрання штабу. Якщо робити порівняння з військовими формаціями, то це був справжній стратегічний гурт людей, який збирав різні ідеї, тенденції, думки. Потім це все перероблялося і, врешті решт, прийшлося до єдиного висновку.
Я тепер не дуже пам’ятаю, хто що і як сказав, але в моїй свідомості все замкнулося на фігурі Маркіяна Іващишина, тоді керівник Львівського студентського братства. Була нарада на чолі з ним, були представники всіх вишів, передусім університету, але й Політехніки, Медінституту – там формувалася та головна ідея.
Вам було страшно йти на цю акцію? Ви ж розуміли, що це могло закінчитись навіть смертю?
То все було продумано дуже реалістично. Я не голодував, був у загоні охорони і забезпечення життя. І, відповідно, в мене були інші побоювання та ризики. Ясно, що були ті, хто наважився на голодування, але я на то не йшов і не можу говорити про те, що відбувалося в голові такої людини, які там процеси мислення, які виваження, які рішення, просвітлення, страхи, болі. Ризик був саме у цьому акті – піти на таке голодування, знаючи, що воно може закінчитися тихо, спокійно, як і задекларували. Той, хто затвердив, що голодує до кінця – і от голодує до кінця і по всьому.
Революція на граніті
Яка була роль тих, хто не голодували?
У нас було по-іншому. Бо ми були переконані, що на той час вже були сильно вироблені в тих радянських структурах каральні підрозділи. Тоді з’явилося таке поняття «ОМОН» досвідом того розгрому різних акції. Тому ми були передовсім готові до такої каральної операції.
Усвідомлювали, що вони прийдуть. Більше того, я скажу про себе, – дуже надіявся, що вона буде невдовзі. І я чекав на неї з якимось певним відчуттям сподівання, такого полегшення. Мій найбільший страх тоді, що ніхто не буде штурмувати, ніхто не буде карати, бити, розганяти, просто ніхто не буде зважати на то. В такому разі, ризик для життя тих людей, що пішли на голодування, міг бути стовідсотковим.
Ви хотіли, щоб був штурм?
Мені, як бойовикові, хотілося, щоби цей штурм, цей погром, не допустив до того, щоби ті люди голодували до кінця. Я дуже мав надію, що ми, оборонці, можемо виконати свою роль в захисті, хоча ясно, що не зможемо втримати то все, але принаймні це голодування не піде в пісок, у смерть.
Ми з великою радістю чекали можливого побоїща, були вже готові до того, що так і станеться. Навіть попрощався в дома, батьків попередив, що то все може закінчитися каліцтвом чи тюрмою, але я ж так вирішив. А батьки тоді сказали: «Ну якщо так вирішив, то просимо».
Революція на граніті
Батьки Вас не відговорювали від участі у акції?
То ще була така епоха загального підриву, розуміння того, що нарешті можна робити це. А вже скільки десятиліть думали, говорили і от – той момент настав. І ясно, що для тих людей, які вірили і прагнули свободи України, було зрозуміло, що це вже є один з дуже важливих кроків. Ні мама, ні тато мені не забороняли, бо усвідомлювали настання цього момент, коли можна щось зробити.
Чи може бути схожих масштабів революція тепер?
Зараз щось схоже можливе, проте воно повинно бути мистецько новим. Тому що в наш постмодерністський час, якщо би було щось таке саме, воно би хоч не хоч було цитатою. Всі би у своїх порівняннях поверталися: так як і 20 чи 25 років тому. Воно би вже не було свіжим жестом, а все ж таки певним таким цитуванням. А, якщо щось інше, на іншому мистецькому рівні, ну то звичайно, що може бути, бо є так само люди, які відчувають потребу зробити якийсь жест. І якщо цей жест поставити у правильному місці і його синхронізувати з ідеями ще інших однодумців – то все це виллється у силу промовистості.
Фото із книги
Студентського братства Львівщини
“Революція на граніті” (фотоальбом)
Додав nady 30 жовтня 2013
Про автора
Тарас Прохасько — прозаїк. Народився 16 травня 1968 р. у м. Івано-Франківськ. Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (тепер — Львівський національний університет ім. І. Франка) (1992).
