Хороше літнього дня, після смачного обіду, прилягти під черешнею на годинку задрімати. А ще коли дощик десь ходить то очі самі закриваються. Не даремно мене колись бабця вчила, що документи на підпис до голови колгоспу треба носити в той проміжок часу коли він пообідав і готується на часок задрімати. Я цей таємний прийом використовував з великим успіхом, будучи молодим спеціалістом господарства.

Ото я одного літнього дня пообідавши вирішив прилягти в саду задрімати. Сонце було в зеніті, легкий вітерець нишпорив під кронами дерев. Вже поклав подушку, приліг в тіні черешні на ліжко, як прибіг до двору сусідський хлопчик Ігор, шести років.

- А йди Ігорьок до мене. Сідай розкажи дядькові казку.

- Зараз розповім.

Хлопчик підбіг, сів на краю ліжка і як маститий казкар почав.

- Жив був ведмідь. Шишки збирав, з бджолами товаришував…

Я вже починав крізь сон чути його слова. Очі закривалися.

Ігорьок впевнено продовжував про героя своєї оповідки. 

- Спав стільки хотів, ягодами в лісі ласував. Взагалі непогано жив. А потім зустрів ведмедиху. І все закінчилося.

Легенький вітерець в саду зупинився. Мої очі широко відкрились, сон пройшов миттєво. Стурбований долею ведмедя я вже не зміг заснути до вечора. Як же так , так щасливо жив ведмідь і в одну мить все…