Літо в жнива... 

    У цей час Дух Степу складається із запахів гарячої землі, сухої стерні, молодих соняхів. Звук Степу єднає поодинокі крики птахів, гудіння бджіл і відгомін села. Вітер, як диригент цього великого хору, хвилює Душі у Степу.

   Серед цього Степового Світу, на краю поля, прямо під Сонцем, стоїть Курган. На нім – управляючий відділення з двома хлопцями  виконують незвичне дійство. З витягнутого на Курган причепа засипають глину в лисячі нори та шурфи, зроблені колись копачами й розмитими вже рясними дощами. Внизу торохтить тракторець, підіймаючи з бочки воду по шлангу.  Тією водою  проливають глину,  ущільнюють  пустоти в кургані. Зберігають могилу.

   Мар’янович був управляючим відділення ще із часів Хрущова. За весь час своєї діяльності цей ритуал він проводив регулярно, раз на чотири-п’ять років. Зберігав Могилу, розкопану колись людиною, котра вважала себе археологом.

    Так в історії є.  Одна особа благородної дворянської крові  розкопала могилу і там було всяке скіфське добро. Ніхто не знає, що саме там викопано й куди воно поділось. Добро пропало, а ім’я копача залишилось. Залишилось, поряд з іменами чесних майстрів цього ремесла. І те ім’я історики підіймали все більше, а могила ставала все менша.

   Вечір. Дух степу доповнюється запахом молока. Повертається в село череда. Мар’янович повагом сходить з Кургану і йде за чередою. Старий степовик, правила життя якого прописані поколіннями предків.

   За моє десятиріччя праці у господарстві – Мар’янович тричі підіймав із хлопцями причеп на курган. Рятував від розмивання могилу предків. Хранитель Степу в Часі.