Учасники

   Серед тиші і степу, недалеко від блокпосту, на зеленій траві паслася корова.  Круторога пані мала міцний цеп і повні очі доброти.  Її красу, червоної степової породи, можливо в якомусь поколінні, підправив хтось з голштино-фризької породи.  Одним словом, вона була повноцінною місцевою степовою красунею.

   Поклавши руки на бетонні блоки, як школяр на парту, розглядав господиню, котра вносила в пейзаж степу один позитив. Голос солдата повернув мене з роздумів на блокпост.

-          Юрію Миколайовичу, ми все розвантажили.

-          Добре.  А , що це за корівка?

-       З крайньої вулиці, бабуся прив’язує тут.  В обід доїть і нам молоко віддає.  Комбікорму нам би для Берізки.

-          Ти б ще бронежилет і шолом їй попросив.

-      На тих блоках капітан намалював її  в бронежилеті і шоломі. Каже, вона учасниця АТО.

   Пішов  з цікавості до блоків. Там дійсно була намальована  Берізка,  нагадуючи вікінга шоломом і рогами. Схожість зображення, на аматорськім малюнку з  оригіналом на випасі, була присутня. Повз мене, в напрямку корівки, ніс два відра  води худенький солдат років двадцяти. Я зовсім провалився в степ. Навіть дві сорки, що затіяли суперечку, не могли відволікти  мене від спостереження за молодим бійцем і красунею степу.  Коли б не рука на плечі і голос офіцера, то моя душа нізащо не повернулась би на асфальт,  до блоків…

-          Миколайовичу, дякуємо!

-          Та нема за що. Вам дякування люди передавали.

-          Армія народна.

-          Народ і підтримує армію в антитерористичній операції.

-          Це не АТО. Це російсько-українська війна нового зразка.

-          Дурна війна.

-          Що на мирній землі?

-          Пшеницю скоро коситимуть.

    Діалог таки перервали сороки, котрі не на жарт сперечалися між собою, не звертаючи уваги навіть на проїжджаючу повз блокпост вантажівку. 

-           А солдат ваш  з таким натхненням порається біля корівки.

-      То Сергій. На асфальті виріс, а тут такий сільський! Поїть її, комбікорм у фермера місцевого випросив і стільчик бабці зробив, щоб з дому не носила. Говорить, що Берізка як Батьківщина. Велика, тепла і годує. Сяде коло неї, любить, як вона дихає в обличчя.

    Повз блокпост і військову техніку йшла по стежині літня жіночка з відерцем.  Берізка, витягнувши голову, вітала її, гукаючи до себе...