Автори / Мирослав Попович / Про світ, час, себе і нас
Нову зустріч із відомою особистістю в книгарні «Є» було присвячено виходу книжки Мирослава Поповича «Григорій Сковорода: філософія свободи». Більшість українців шанує розум обох цих людей. Передчуваючи цікавий вечір, вирушили до книгарні й ми. І не пошкодували. Поважний, мудрий і разом з тим енергійний директор Інституту філософії захоплююче розповів, чому нова книжка саме про Сковороду, чому мандрівному філософу був не до душі театр, і чому пан Петро Симоненко вже виконав свою історичну місію. Але - про все по черзі.
Загалом різноманітних видань, присвячених Григорію Сковороді, вистачило б заставити всі полиці книгарні, каже пан Мирослав. Стільки різночитань навряд чи є в дослідженні інших українських мислителів. «Виною» цьому те, що Сковорода був останнім представником староукраїнської культури, після нього вона зникла. І тепер різні згадані ним образи, та й усі думки, тлумачаться з численних нових позицій. Але чи ближчає від того вчення філософа?
Замолоду Попович уже брався за дослідження життя і текстів Сковороди. Однак - часи були радянські - вже завершену роботу затягали по цензурах, і зрештою так і не видали. Тож зараз вирішено ту справу продовжити. «До Сковороди повернувся, як повертаються додому,» - каже пан Мирослав. І зараз глибші знання теології та власне історії, духу епохи Сковороди, зробили цей процес більш плідним.
Результат - томик на 255 сторінок. Є там і власне про вчення філософа, і про його характер, і трохи про побут. Все для того, щоб допомогти зрозуміти, чому Сковорода вирішив мандрувати, чому писав вірші суржиком і, зрештою, як саме його думки можна спроектувати на сучасне і на майбутнє.
Ми ж пропонуємо дещо з того, що почули від Мирослава Поповича.
«Сковорода страшенно не хотів, щоб життя ставало театром, щоб кожному було написано роль... У цьому і є сенс знаменитого «мір ловил меня, но не поймал». Кожен із нас сам пише п'єсу свого життя. Це дуже горде й амбіційне завдання - треба мати таку впертість і роздратованість!»
Сковорода важко сходився з людьми, але завжди мав друзів. Трибуном-агітатором не був, однак у селах, де зупинявся, запрошував різних освічених людей до столу - на діалоги. Викладені згодом на папері, ці діалоги і стали основою відомих нині Сковородинських текстів.
А говорив він зазвичай так: брав Біблію, і висміював певні місця в ній. Не задля того, щоб просто покепкувати над священним текстом - а щоб навчити людей довкола розрізняти, де символ, а де те, що за тим символом криється.
«Бог - це любов» - вважають, що цю думку вперше висловив німецький філософ Шляєрмахер. Судячи з текстів, Сковорода з ним цілком погоджувався. Підтримує цю думку і Попович, про одну з її сторін він висловився так: «Якби не було тяжіння людей один до одного, то не було б і людства на землі».
Торкнувся пан Мирослав і питання «мови» філософії - чи можливо вести філософські дискусії так, щоб їх могла зрозуміти кожна свідома людина. «Так, люди, які пишуть складні речі, повинні вміти говорити про них просто. Однак є проблеми, які філософи мають обговорювати серйозно». Від цих метафізичних маніпуляцій складними поняттями практичної користі мало, так. Але «...ці роздуми так само непотрібні, як музика, як вірші, деякі розділи математики... Нація, яка цього не має, дуже програє».
«Про складні філософські проблеми треба вміти говорити просто. Для цього філософам треба спілкуватися з людьми, а не десь у своїх тенетах. Втім, оскільки нашим філософам платять мало, інакше в них і не виходить».
«Аномія, беззаконня - це не означає, що в суспільсті не діють юридичні норми права. Це інше - коли в самій людині ламаються її засади... В Україні доводиться робити поправку на цинізм».
«Що є національним інтересом України? Ціна на газ? Ну, може бути. Статус острова Зміїний? Ну, добре. Але ж це - найпростіше!»
«Є таке відчуття, що ми потроху намацуємо вічні цінності. Люди знають, чим їх не влаштовує цьогоднішній день, і це вселяє надію...
Осягнути фіософські цінності можна, ніде не навчаючись - це ж життя і смерть кожного з нас! Для мене такою тріадою цінностей є свобода, справедливість, солідарність».
«Що я люблю читати для душі? :) Коли я починаю щось читати для душі - то обов'язково беру ручку й блокнот, починаю робити записи. Щоправда - є таке - останню годину-дві перед сном я маю почитати детективи, бажано англійські. Але це швидше не для душі, а для тіла».
Наприкінці зустрічі розмова скотилася на політичні теми: аудиторію хвилювали питання відповідальності комуністів за Голодомор, і загалом українських політиків за свої слова та дії. Нам це вже не було дуже цікаво й ми майже нічого з того не пам'ятаємо. Та й, зрештою, здається, відповіді на ці питання звучали з самого початку розмови
Антон Семиженко, AZH
фото: Тарас Хімчак
Додав Art-Vertep 11 лютого 2008
Про автора
Народився 12 квітня 1930 року в Житомирі. Початкову освіту здобув в Ізяславській СШ № 1. 1953 року закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка й упродовж трьох років працював директором середньої школи в смт.
