Учасники

Автори / Тарас Прохасько / ПрОстий

Тарас Прохасько розповідає про літературність життя, анархію та свободу, зізнається симпатії до Кейт Мосс і стверджує — щоб бути письменником не обов'язково писати книжки.

Відчуження Відповідей

Одна з найкращих подій еволюції, яка відбулася в мене за останні роки, - я перестав шукати відповіді на питання.

Життя – літературний твір

В понятті «письменник» є дві різні для мене речі – суспільна роль і продукція. Письменник мусить робити книжки. Як у Юрка Андруховича: «Письменник мусить писати, художник мусить худнути»… Але, в моєму розумінні, є така фізіологічна особливість мозку, яка робить письменником навіть ту людину, яка ніколи нічого не напише. В мене є та особливість. У мене відсутня жага писати, жага продукувати книжки. Проте я не можу не дивитися на світ як на прозу, як на літературу. Я постійно живу у прозі. І звідси ці проблеми з визначеннями «письменник — не письменник» і «що таке письменник». Я — письменник, бо бачу життя як літературний твір. Але це не означає, що я накопичую якийсь матеріал.

Бо у мене немає потреби робити літературу: якщо я живу у літературі, то нащо її ще писати?

Неписана Література

Який би ти не був класний, щирий, вітальний, яким би ти фантастичним марсіанином ти не був, сідаючи писати, ти повинен свої пережиття, свої химерні свфти укласти у певний формат писаної літератури, яка є безмежна щодо способів втілення, але вона є обмеженіша, ніж ненаписана література. Тому треба вибрати най адекватніший з безмежності способів писання спосіб, який відповідає безконечній грі розуму.

Літературні Ідеали

Я закоханий у декілька книжок, написаних Сергієм Довлатовим, Богумілом Грабалом і Данилом Кішем, і якщо говорити про ідеали, то хотів би писати так, як

писали вони. Але це не свята трійця — це як Мерилін Монро, Грета Гарбо і Бріджит Бардо: я знаю, що мене з ціма жінками нічого не об'єднує, крім іконного образу. Тому я спокійний — вже нема куди пхатися. Вони вже є. Хотів би писати, як вони, а з іншого боку, розумію, що немає потреби писати гірше, на нижчому рівні про то і так, як вже написано на дуже високому рівні. Тому я пишу те, чого мені не вистачає в літературі, що є ненаписаним. Тому міняю стилі. І не задля людства чи заповнення якоїсь ніші, а самому собі, як читачеві, щоб побачити можливості. Міняння стилів є швидше технологічним кроком. Ті речі, про які хочеш сказати, їх є дуже не багато. У будь-якій книзі вони постійно вилазять, незалежно від того, про що йдеться і як вона написана. І письменник, при найбільшому таланті перевтілення, у переході з реальності в реальність, не може позбутися тих кількох магнітів, до яких притягається весь його досвід. І саме в цих магнітах полягає неповторність і впізнаваність автора.

Спосіб думання — це є доля

Моя надідея — моя мета — різними способами привернути увагу читачів до того, що думати про своє життя і про те, що є навколо — думати і дивитися — є цікавіше, ніж не дивитися і не думати. Акцент є один: ти також так можеш, зверни увагу на маленьке, починай думати про своє життя кльово, бо спосіб думання — це є доля. Як ти навчишся думати про своє життя і про себе добре, правильно, то воно таким і буде. І тоді вже не має значення, чи були у тебе якісь карколомні пригоди, чи ти щодня робиш одне й те саме.

Життя vs. Література

Живу я дуже спокійно. В моєму житті немає особливих пригод. Я дуже розрізняю себе коли я є сам, коли я говорю, і себе, коли я пишу. Моя проблема — чи це не проблема? — пролягає в тому, що я ліпше живу, як пишу. Тому з того, що є написаним, не можна зробити висновку, як я живу. Тобто мені не вдається передати всієї тої повноти життя у написаному. Таким чином, я зрозумів, що жити і писати є зовсім різні речі. В писанні інший підхід, де потрібно відкидати, відсікати, обмежуватися, розуміючи, що ніколи написане не буде навіть фотографією, не кажучи вже про щось більше.

Без діалогів

У тому, що я пишу, ніколи немає діалогів: я не наважуюся, бо на письмі воно виглядає гірше від того, що люди справді говорили. Це так само як у спортсменів, наприклад, у гімнаста: він знає,що йому технічно погано виходить один прийом, і він завжди буде його уникати.

Критика — теорія забивання цвяхів

Я спокійно реагую на критику і поважаю право іншої людини на власну думку. Але впевнений — щось зробити у такій галузі, як література, можна лишень коли ти робиш те, що вважаєш за потрібне. Ти можеш зникнути, можеш не пробитися, але коли ти довіряєш своєму шляхові, тоді ти маєш шанс бути творцем. Літературознавець і літератор — то є дві різні речі. Поради літературознавця для літератора зазвичай схожі на теоретичний підручник «Як краще забивати цвяхи». Може, я забиваю свої цвяхи якось не так, але ж вони не випадають зі стіни, вони добрі.

Анархія, Свобода, Релігія

Я близький до анархізму, але ніколи не визнаю анархістської програми. Мені здається, що вона є запереченням самого анархізму. Разом з тим я і консерватор. Я вірю у безмежну свободу людини, але також вірю у те, що частиною цієї свободи є самообмеження. Я не є таким практикуючим християнином, — замало ходжу до церкви, — проте не сумніваюся у божому задумі і розумію, що всі ті основні заповіді є правильними. Знову ж таки, наша свобода полягає у тому, щоб їх переступати, або не переступати. Створивши свої вказівки, Бог дав нам волю слідувати або не слідувати їм. Звичайно, тут виникає питання відповідальності за свої дії.

Франциск Асизький

Для мене з усіх людей, після Христа, найсимпатичнішим є Франциск Асизький. Він постійно був на грані. Диво, що він був канонізований, а не спалений. Він запізнав усьо, що людина може зробити, зрозумів і не побоявся показати, як одна і та сама людина може бути придатна до злочину, до святості, сумнівів і зневіри. Показав людську натуру, як зважати на це знання і як давати з тим собі раду... Якби десь так тепер, підозрюю, його б госпіталізували.

Кейт Мосс

Мені дуже подобається Кейт Мосс, незважаючи на те, що всі кажуть що вона вже зовсім знюхалась-зкокаїнилась.

Рай без газу, води та комп'ютерів

Я не є противником вигод або нових технологій, проте для мене і моїх дітей хочеться зберегти світ моєї хатинки у Делятині в тому стані, в якому він є. Тут пройшло моє дитинство, а потім, повторно, дитинство моїх дітей. Це місце, що має значення ідейне, меморіальне. Йдеться не про музейність, а про перенесення у зовсім іншу реальність, яка у своєму роді є досконалою. Той мінімалізм, який тут є — він цілком відповідає моїм життєвим процесам. Для мене це певний заповідник, і мені в ньому добре. Раніше в мене навіть був такий ритуал: перед тим, як щось писати, я приїздив сюди і ловив перші кілька сторінок, а дописати вже можна було б де завгодно. Це не «магічна атмосфера», це просто «добре». «Це свято, яке завжди з тобою». На жаль, я не часто сюди приїжджаю, і це мені є нагадуванням про то, як ми завжди відкладаємо на трошки пізніше те, що насправді хочемо. Я постійно собі уявляю, як я тут проведу зиму, чи осінь, чи навіть рік, як буду писати. Але якась суєта цьому перешкоджає, і для мене це є яскравою ілюстрацією, як ми не робимо того, що відповідає голосу серця.

Вільний Час

Коли я маю вільний час, а я його маю багато — проте купівля саджанців чи вигул собаки це не є вільний час, бо то треба зробити, — дуже люблю сидіти і курити. І думати. При тому думки не є дуже конструктивними. Це не є обдумування наступної статті чи як вдосконалити статтю попередню. Просто відкриваю потік свідомості. А також дуже люблю тратити час на розмову з різними людьми. І що дуже дивно, майже нічого з тих розмов не пам'ятаю — в мене такий склад пам'яті, що я пам'ятаю настрій і атмосферу, а всякі телегі і оповіді мені забуваються. В такому випадку, я є дуже добрим слухачем, і можу одно і те саме із щирою цікавістю слухати кілька разів, а що ще людям потрібно, як бути вислуханим.

Велетенський Перелом Світу

Я чуюся зобов'язаним написати велику і гарну книжку про світ свого дитинства. Не йдеться про дитячі переживання, хоча вони мали б там бути. А йдеться про рід, про родину, про життя у світі, якого уже ніколи не буде. То просто був такий збіг обставин і поколінь, збіг світової еволюції, що то було перед велетенським переломом. Може, так говорять усі, але я насправді відчуваю себе людиною минулого часу, може, XIX сторіччя. Поза тим суб'єктивним говорінням дійсно існує якийсь злам у світі, якийсь пройшов у 90-х. То не стосується розпаду Союзу чи незалежності України. У цілому світі змінилося ставлення до усього.

Реальності проти Фікції

Мене щораз менше цікавить фікція. Я волію писати про те, що сам бачу довкола.

Дідо та Хемінгуей

Мій дідо по лінії матері народився 1895 року у Станіславі і встиг побувати воїном на Першій світовій війні. Про бої і розміщення його частини написано у романі Хемінгуея «Прощавай, зброя». Ну, там не сказано, що «дідо Прохасько воював», але з тої, зворотної від части¬ни Хемінгуея, сторони стояла австро-угорська дивізія діда. Власне Хемінгуей був тоді поранений кимось з тої дивізії. Було би смішно, аби виявилося, що Хемінгуея підстрілив саме мій дідо.

Прохасько проти Гелікоптера

У 13-ть я пішов до лісу з далеким братом, і ми не сказали, коли повернемося. Тут не далеко була база СС-20 «Сатана». І надвечір нас почали шукати вертольотами. А ми, забачивши вертоліт, що нічого доброго не віщував, ховалися під ялівцями і смереками. Тепер я радію, що маю цей досвід, бо, виявляється, від вертольоту можна сховатися. Хоча я не знаю, як тепер — тепер напевно є якісь теплові датчики для ефективного полювання на людей.

Кожна клітина знає все

Ще колись, коли тільки створювався журнал «Четвер» і коли в мене була репутація мандрівного філософа, я думав про речі, які можна було б назвати квазіфілософією. Мої роздуми полягали у адаптації моєї біологічної освіти до самої філософії. Мені хотілося знайти пояснення багатьох речей через генетику, екологію, географію рослин. У той час я часто використовував термін «тоте-потентність» — кожна клітина на початковій стадії сво¬го розвитку є всеможливістною, вона має всю інформацію, всі можливості стати чим завгодно.

Шукаючи шукача

Я сам є читачем, і дуже вірю, що є читачі, які чогось шукають. І якщо кільком людям те, що я напишу, буде вербалізацією давно ними знаного, але собі не сказаного, — це було б найкраще. І це не має нічого спільного з месіанством. Це не проповіді. Це пропозиції.

Гірське селище Делятин, квітень 2008

фото Наталїї МАШАРОВОЇ
записав Ярослав ПІДГОРА-ГВЯЗДОВСЬКИЙ, ШО

Додав Art-Vertep 16 травня 2008

Про автора

Тарас Прохасько — прозаїк. Народився 16 травня 1968 р. у м. Івано-Франківськ. Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (тепер — Львівський національний університет ім. І. Франка) (1992).

Автори пов'язані с новиною

Тарас Прохасько (упорядн.) , ШО