Автори / Форум видавців / Привид Дереша у готелях Харкова
«Ні, це не Ріо-де-Жанейро», — думала я недільного ранку, прогулюючись місцями, де мало вирувати свято книги, приурочене до свята столиці. Це навіть не Львів осінньої пори, коли його заводнюють юрби паломників-бібліофілів, письменників, митців і видавців. Міжнародний книжковий форум видавців у Києві відбувався камерно і якось так між іншим. Свинцеві хмари і тінь «космічних» виборів тяжіли над містом, на Майдані нагороджували учасників «Пробігу під каштанами», народ звично юрмився навколо вуличних музик… Рядочок зелених наметів, де видавництва презентували свій доробок, впадав в око не відразу. Доки не підійдеш ближче, то й не збагнеш: книжками там торгують чи, може, напоями, а чи то чергові мітингувальники розташувалися поблизу Київради…
— Насправді тут, на Хрещатику, продаж іще нічого, — поділилася господиня однієї з яток. — Тут завжди багато народу ходить. Бачать книжки — цікавляться, зупиняються. А от у «Лаврі» відвідувачів менше. Місце віддалене, туди треба спеціально їхати, а для цього принаймні знати, що там відбувається. Ну — яке вже виділила міська влада… Спочатку хотіли розмістити нас у «Мистецькому Арсеналі», проте передумали з міркувань протипожежної безпеки: пилюка, книжки…
Ще менше народу дісталося до Музею Івана Гончара та Музею друкарства на території Києво-Печерської лаври, де також проходили презентації, читання та круглі столи. Проте справжнім фанатам красного письменства брак реклами не став на заваді.
Власне, ті, хто частенько блукає міськими книгарнями чи заглядає до бібліотеки, яка більш-менш регулярно поповнює фонди сучасною літературою, побачили для себе на форумі мало нового. Втім, форум давав унікальну нагоду поповнити свої зібрання виданнями за цінами від виробника, та ще й з автографами улюблених авторів. Безперечним лідером за кількістю автограф-сесій став стенд видавництва «Фоліо» (Харків), за ним ішли «Нора-друк» (Київ) та літературна агенція «Піраміда» (Львів). А загалом із близько тисячі видавництв і видавничих організацій, зареєстрованих в Україні, на київському форумі була представлена лише дещиця найпотужніших. Окреслювався такий собі географічно-любовно-конкурентний трикутник: Київ—Львів—Харків.
Представники останнього з перелічених «кутів» в «особі» того ж таки «Фоліо», Книжкового клубу «Клуб сімейного дозвілля» та когорти талановитої молоді відкрили форум презентацією антології нової харківської літератури «Готелі Харкова». Нагромадження слів та асоціацій часом тиснуло на мозок не гірше за урбаністичні пейзажі, а часом різало по живому. Дуже різні тексти дуже різних авторів — але всі пронизливо українські як для русифікованого міста…
Далі було ще багато — виговорено, виспівано, витанцювано, виплеснуто і всотано. Павутиння текстів заснувало майданчики форуму. Тексти зачаїлися під палітурками в очікуванні Свого Читача, а коли несила ставало чекати, вихоплювалися з вуст авторів, летіли навздогін випадковим витріщакам: «Ось ми! Споживайте нас!». Сподобалося? Купуйте аудіокнигу. Тексти обживали сцену — проза, що прикидалася віршами; вірші, що прикидалися піснями; світлини, що нагадували справжні оповідання. Із музичним «гарніром» точність поціляння в мозок/серце/інші органи — за вибором автора — значно зростала. Ви чули, як Покальчук декламує вірші під химерний інструментальний супровід — наче в затопленому морем місті калатає примарний дзвін, і від того дзвону далекими колами розходяться хвилі?.. А якими кумедно цинічними й підступно правдивими піснями чіпляє студентство чудовий ілюстратор Максим Паленко? Мало хто був при тому. І даремно.
Потренувавши вуха — гайда до книжкових стендів: чи знайдеться тут те, що потішить невиправного книголюба?
Приємно зазначити, що серед привезеної на форум літератури поменшало пафосно-патріотичних і від того мало кому цікавих книг. Привертали увагу спроби нового прочитання історії, переосмислення життєвого шляху персоналій минулого і сьогодення. Траплялися й відверто скандально-дилетантські твори, та було чим потішитися і більш вибагливому читачеві. Зокрема серією книг Валентина Бадрака про стратегії успіху видатних історичних осіб («Фоліо»), або «Українською якбиТОлогією» Дмитра Шурхала («Піраміда») — книгою про випадковості, які змінювали хід історії. У царині гуманітарних студій лідерами продаж залишалися книги Оксани Забужко (Київ, «Факт»).
Певна річ, «Польові дослідження з українського сексу» збуджують увагу читачів не менше, ніж «Шевченків міф України» або «Хроніки від Фортінбраса». Тема статевих взаємин — вічний двигун людської цікавості і, відповідно, вічне джерело легкого прибутку. Літератури «з перчинкою» на виставці не бракувало — на будь-який смак, для будь-якого віку. Хочете посміятися — погортайте сороміцькі віршики Олександра Меламуда з ілюстраціями Радни Сахалтуєва («Фоліо»). Шукаєте чогось витонченішого, із нальотом давнини, — ось вам античні міфи без купюр у «Міфології для дорослих» Станіслава Стабрили (Київ, «Юніверс»). А для дітей, з якими батьки соромляться поговорити на інтимні теми, — аж дві книги, які спростять цей нелегкий процес: «Як я народився» (Київ, «Задруга») та «Відверта розмова «про це» (Київ, «Країна мрій»). Перша — коротша й цнотливіша. Друга торкається ширшого кола тем — зокрема мастурбації, нетрадиційної орієнтації, контрацепції та запобігання сексуальному насильству. Втім, досить делікатно. Водночас багато уваги приділяється почуттям, що супроводжують інтимні стосунки.
Мамам і татам із пострадянською ментальністю зазвичай нелегко пояснити дітям не тільки те, як вони народилися, а й те, як правильно розпоряджатися грошима. Тут стане в пригоді книжка Бодо Шефера «Пес на ім’я Мані, або Абетка грошей», що вийшла друком у «Видавництві Старого Лева» (Львів). Втім, цей твір фінансового консультанта номер один у Європі варто почитати й дорослим. З-поміж інших книжок цього видавництва, що особливо сподобалися юним відвідувачам форуму, — веселі повісті англійського письменника Джеремі Стронга з ілюстраціями Максима Паленка.
Загалом «дитячий сегмент» виставки потішив: непогані українські переклади світової дитячої класики, не забуто й вітчизняний доробок. Є в нас книжки, які хочеться купити своїм дітям та й самим крадькома погортати. Якби ж то ще умови для того, щоб їх ставало більше…
Серед представленого в «дорослому сегменті» можна було підшукати українську книжку будь-якого ступеня легкотравності: від Лади Лузіної до Оксани Забужко; від казки-фентезі — до багатошарової безсюжетної «альтернативщини», для прочитання якої знадобляться значні зсуви свідомості. Око раз по раз натрапляло на знайомі імена — Марія Матіос, Лариса Денисенко, Юрій Андрухович, Лесь Подерв’янський. Значно рідше — на незнайомі назви книг.
Також, мабуть, можна констатувати певне омолодження української літератури: у неї з різним успіхом пробивається покоління народжених у
80-ті. Сашко Ушкалов, Артем Чех, Таня Малярчук… і, звісно ж, Любко Дереш. Його ім’я так часто потрапляло мені на очі (в анонсах та книжкових заголовках) й у вуха (у чутках, плітках та пісенно-поетичних рядках), що зрештою Дереш почав ввижатися мені власною персоною — на різних майданчиках та околицях форуму. Отака знакова й дещо містична постать.
Не менш знакову постать численні «шанувальники» прийшли побачити на власні очі суботнього вечора, проігнорувавши фінал «Євробачення». Феномен Василя Васильцева, такого собі українського «співочого мєдвєда», заслуговує на окрему статтю. Його хіти на кшталт «Дякую, Руслано!» або «Комп’ютер-Інтернет» користуються в Унеті не меншою популярністю, ніж різноманітні «фотожаби». А от дискусія щодо того, чи свідомо блазнює цей 20-річний хлопчина, а чи справді свято вірить у геніальність власної творчості, наразі залишається відкритою. Його музика — змішування стилів у щось гучне, синтетичне (у промисловому значенні цього слова) і сіро-буро-малинове, вокал — майстерне непотрапляння в жодну ноту, а тексти не взяв би до роботи жоден композитор-пісняр, який себе поважає. О, ні, це вам не «Ласковый май»! Василева творчість — це не пародія на махровий маскульт, це нескінченне самозаглиблення в пошуках меж власної бездарності. А для цього потрібна неабияка сміливість! Такої відчайдушної сміливості, на жаль, бракує багатьом митцям, які зависають десь біля нульової поділки, маскуючи власну нецікавість пафосом, надмірною серйозністю або одкровеннями, які, перефразовуючи Подерв’янського, «уже давно нікому не інтєрєсні».
Аліна Бажал, «Дзеркало Тижня»
Додав Art-Vertep 05 червня 2008
Про автора
Форум видавців у Львові – це унікальний комплекс виставкових та ярмаркових заходів, мистецьких та культурних акцій, скерованих, перш за все, на сприяння творенню в Україні цивілізованого книжкового ринку та піднесенню престижу української книги в су
