Автори / Мистецька аґенція Арт-Вертеп / То синьо-жовтий чи жовто-блакитний?
На запитання «Що в Україні за свято – 23 серпня?», одні відповідають, що додатковий вихідний до Дня незалежності, інші думають, чи не забули бува про якесь важливе релігійне свято, треті знизують плечима...
Далеко не кожен українець сприймає День незалежності як велике свято, тож не дивно, що про День державного прапора (23 серпня) або взагалі не знають, або не вважають його приводом для святкування. Та й «іменинника» досі називають, кому як заманеться. Хтось – жовто-блакитним чи блакитно-жовтим, хтось – синьо-жовтим, хтось - жовто-синім. А як вивішують державні стяги на вулицях, то можна і фіолетові барви побачити, і брудно-білі…
Напередодні Дня українського прапора «ВЗ» поспілкувався з головою Українського геральдичного товариства. Андрій Гречило - член Міжнародної академії геральдики, співавтор Малого державного герба України, затвердженого Верховною Радою 1992 року.
- У багатьох виникає питання, чому День прапора відзначається 23 серпня. Чому, наприклад, не 24 липня (цього дня 1990 року перед будівлею Київської мерії було піднято синьо-жовте полотнище) чи 28 січня (коли Верховна Рада ухвалила постанову про Державний прапор)?
- Дату створили штучно, тому не дивно, що для багатьох вона не зрозуміла. Такі питання мали б проходити через відповідну Комісію. Спочатку це була Комісія президії Верховної Ради у питаннях заснування державних нагород, пізніше - Комісія з державних нагород при Президентові України, яка тепер називається «з державних нагород і геральдики при Президентові України». Але з 2000-го по 2004 рік її не збирали жодного разу (до речі, мимо комісії пройшли і такі скандальні питання, як нагородження Потебенька та інших сумнівних діячів). Тоді ж (у серпні 2004-го) і з’явився президентський указ Кучми про День державного прапора. 23 серпня обрали, напевно, з прив’язкою до Дня незалежності. У Туркменистані, скажімо, підганяли день національного прапора під день народження Туркменбаши.
- Заснування “прапорових іменин” проанонсували красиво і гучно. “На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України”, - було написано в президентському указі за підписом Леоніда Кучми. Але з отим вихованням в Україні досі сутужно.
- Це рівень культури. Зайдіть на сайти українських міністерств і подивіться на зображення там тризубів. (Журналіст “ВЗ” переглянула “владні” інтернет-сторінки: імпровізацій на тему державної символіки справді не бракує. У Президента тризуб не жовтий, а кольору кави з молоком. Перестаралися і розробники сайту Міносвіти: тут тризуб чи то темно-синього, чи то чорного кольору з блакитними вставками. На сайті Міністерства регіонального розвитку та будівництва тризуб взагалі білий. Колишні львів’яни Іван Вакарчук і Василь Куйбіда, які командують цими міністерствами, мали б помітити такі “проколи” ). Для державних структур це неприпустимо. Але таке невігластво продовжується.
- Є задокументовані свідчення, коли вперше з’явилася згадка про “прадіда” чи “прапрадіда” сучасного українського прапора?
- Поєднання синього і жовтого кольорів зустрічається з XIII-XIV століть, за часів Галицько-Волинської держави. Тоді використовували територіальний герб із зображенням золотого лева на синьому полі. Сучасні прапори більшості держав народилися упродовж останніх 150-200 років. Україна - не виняток. Як поняття сучасних національних кольорів синьо-жовте поєднання стало традиційним у середині XIX століття. Це пов’язано з подіями так званої весни народів – революційними виступами у Центральноєвропейських країнах 1848 року. Саме тоді у травні у Львові була створена Головна руська рада і почали формуватися українські структури, які порушували питання про національне відродження. З того часу, звертаючись до історичної традиції Галицько-Волинської держави, почали використовувати синьо-жовті кольори як українські. Це зафіксовано у документальних матеріалах. Використовували або сині прапори з вишитим жовтим левом, або полотнище з двох кольорових смуг. Це традиція, яка зародилася на західноукраїнських землях, і пізніше поширилася на інші території, які входили до складу Австрійської монархії, – на Закарпаття і Буковину. На Наддніпрянщині, яка входила до складу Російської імперії, про відкрите використання українських кольорів не могло бути й мови - з огляду на поліційний режим і переслідування інакодумців. У ті часи у Наддніпрянській Україні національні кольори мала лише незначна частина населення - переважно інтелігенція, яка підтримувала національний рух. Більш масово поняття національних кольорів почало проявлятися з настанням політичних змін у Російській імперії. Спочатку після революції 1905 року поширюються видання, література, яка надходить з Галичини. А після повалення монархії 1917 року починають відбуватися масові демонстрації з використанням синьо-жовтих прапорів. Такі маніфестації проходили не лише у Києві. Були масові демонстрації у Петрограді, на Далекому Сході, у Томську, на території сучасного Казахстану… 1917-1918 роки – це період, коли синьо-жовте кольорове поєднання набуває значення загальноукраїнських барв.
- До цих років прив’язують і початок дискусії з приводу того, який колір має бути на українському прапорі - синій чи блакитний. Були нарікання, що синьо-жовте поєднання пішло із Західної України, і його, мовляв, штучно нав’язали. Невдоволені апелювали до Михайла Грушевського: мовляв, його думка, що має бути поєднання жовтого і блакитного, а не синього, авторитетніша за захцянки “західняків”.
- Тут більше мовна особливість. У Галичині слово “блакитний” на той час фактично не вживалося. Якщо переглянути літературу того періоду, то слово “синій” використовували для позначення різних відтінків синього. На Наддніпрянщині більш вживаним було слово “блакитний”. Звідти походить і народне тлумачення кольорів українського прапора, яке використовується й досі: блакитний – мирне небо, жовтий – пшеничний лан. Це було візуальне сприйняття ландшафтних особливостей Центральної України. На Наддніпрянщині у 1917-1918 роках справді використовували блакитні відтінки (тоді як на Буковині й у Галичині – темніші, сині кольори). Але вже тоді лунали зауваження, що блакитний колір не світлостійкий, що він вигорає. Автори пропонували використовувати темніші відтінки, щоб прапор був функціональним і не перетворювався на білий. У проектах конституції Української Народної Республіки було зазначено, що прапор УНР має бути синьо-жовтим.
- Значить, розмови про те, що “небесно-пшеничне” трактування синього і жовтого кольорів підлаштовували під зразок прапора, а не навпаки, небезпідставні?
- У Галичині, судячи з матеріалів, які дійшли до нас з ХІХ століття, було інше тлумачення: блакитний чи світло-синій – це щира українська душа, а жовтий – світло, до якого нам треба просуватися, просвіта народу. Але це теж тлумачення окремих авторів, а не офіційно прийняте. Щодо порядку кольорів на українському прапорі, то тут теж не обійшлося без дискусії. У Галичині на початку XX століття використовували кольори по-різному: одні робили зверху синю смугу, інші – жовту. На Закарпатті традиція була консервативна – синьо-жовтий прапор. Його використовували різні течії - і москвофіли, і народницькі. Але з середини 30-х років під впливом “білої” російської еміграції, яка всіляко накручувала місцевих москвофілів на антиукраїнський лад, і чеської влади, яка діяла за принципом “поділяй і володарюй”, москвофільські організації починають використовувати російський триколор – той, який є сьогодні державним прапором Російської Федерації. Потім штучно почали розкручувати питання, що нібито існує ще один окремий східнослов’янський народ – русини. Хоча відомо, що русини – це назва українців до XІX століття. Спочатку русинські організації на Закарпатті, які домагалися створення автономії, використовували російський варіант прапора. А пізніше, з 93-го року - прапор з трьох російських кольорів, але в іншій пропорції і порядку. На сьогодні Закарпаття залишається єдиною в Україні областю, яка досі не має власного затвердженого прапора. Русинські організації нагнітають ситуацію, розповідаючи байки про те, що вигаданий для них триколор використовувався ще з початку XX століття. Тут можна згадати і прапор Криму – він теж у російських кольорах.
- Що означають синя і жовта барви у геральдиці?
- У геральдиці немає універсального тлумачення кольорів. У кожному окремому випадку вони мають своє значення, зважаючи на певні національні історичні чи культурні традиції. Як на мене, то візуальне тлумачення українських національних кольорів (блакитне небо і жовтий лан пшениці) – вдале й зрозуміле. Як це не смішно, але навіть сепаратисти, які проводили свої з’їзди у Сєвєродонецьку, використовували синьо-жовтий прапор.
- Держаний стяг вже й за правилами фен-шуй розбирали. Кажуть, не те. Треба, мовляв, щоб жовтий колір зверху був…
- Це анекдотичні речі або провокації. Їх поширюють давно. Ще у 98 році одна з київських газет написала, що якась художниця з Китаю, яка мала виставку в Києві, була здивована, що у нас на прапорі не такий порядок кольорів. Якби жовта смуга була зверху, це б, як каже китайська книга знань, сприяло великому розквіту держави. Питання: чому ж тоді прапор Китаю не жовто-синій… Ідею про те, щоб змінити прапор за фен-шуй висували і деякі депутати, яким, мабуть, крім цього, нічим було зайнятися. Це нісенітниця. Який стосунок має фен-шуй до української культури.
Інна Пукіш-Юнко, «Високий замок»
Додав Art-Vertep 23 серпня 2008
Про автора
Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» - громадська організація, заснована у 2001 році. Діяльність Аґенції охоплює всі напрямки сучасного мистецтва: музика, кіно/театр, література, образотворче мистецтво; ярмарки, спортивні змагання, історичні
