Автори / Форум видавців / 15-й Форум видавців у Львові: між війною і любов’ю

Грузинський письменник Давид-Дефі Гогібедашвілі дуже радів, що подарував Владіміру Сорокіну антивоєнну грузинську наліпку «I`m Georgian». І що їхні обійми – Дефі і Сорокіна з цією наліпкою – гарячково зафіксували кілька фотокамер. Нічому так не радів Дефі, як цьому кадру. Його хаотична, збуджена й дещо наївна розмова весь час наверталася до того, як це важливо, що він приїхав до Львова, що він подарував російському класику Сорокіну цю антивоєнну наліпку, і що завтра ці фотки будуть «скрізь в інтернеті». «Це важливо для Грузії», – пояснював Дефі.

Давид-Дефі Гогібедашвілі – грузинський письменник, пише прозу і вірші, - свій останній роман «Демна Геданішвілі» мріє видати в Україні. Любить «Лед Зеппелін» і «Пінк Флоїд», знімався в Іоселіані в «Розбійниках, розділ VII» і в Нани Джорджадзе у «27 загублених цілунках». В Іоселіані – в головній ролі ватажка розбійників. Його однокласник – Михайло Саакашвілі, а однокурсник – міністр культури Грузії. Він чудово знає англійську, а співає як всі грузини – фантастично.

Дефі з Сорокіним – не просто письменники з різних країн, вони з різних історичних епох. Втомлений постмодерністичний денді Сорокін і Дефі із зовнішністю римського патриція: вони не просто живуть в різних світах, а в різних часах, і при цьому примудрилися перетнутися в одному просторі – просторі літератури. Їхня зустріч і сама по собі заплутаний сюжет цивілізації: наслідок існування реактивних літаків, що пришвидшили життя настільки, що подорож по золоте руно реально здійснити за один вік-енд. За іронією геополітики їхня зустріч, теоретично можлива серед будь-яких літер світових літератур, змогла відбутися саме у Львові, саме на Форумі, саме на Міжнародному літературному фестивалі, та ще й під час дискусії «Що є Європа?», де питання російсько-грузинської війни було якщо й не ключовим, то знаковим. І участь в розмові з таким несподіваним поворотом, здавалося, для самого Сорокіна – Сорокіна такого справжнього в піжонському білому костюмі та фраєрських мештах – мовляв, відповідати за всю Росію? Мені? «Увольтє».

Потрапивши у російсько-грузинський землетрус розмови, учасники дискусії вже з’ясовували не так, що є Європа, як те, що є «не-Європа». «Не-Європою» стала війна взагалі, а мовчанка російської інтелігенції щодо Грузії конкретно – «не-Європою» зокрема. Відповідь Сорокіна: обійми з Гогібедашвілі та коротка фраза під час читань – «Якщо до мене звернуться з проханням підписати те, що відповідає моїм переконанням, то я, звісно, підпишу». «Якщо звернуться» – в цьому теж Сорокін як він є.

Наскільки Владімір Сорокін був, вочевидь, заскочений Дефі, так і Дефі був, вочевидь, здивований апатичною меланхолією Сорокіна: «Мені здається, він не до кінця розуміє, що таке війна». І тут же розповідає історію про ще одного живого класика – Отара Іоселіані, якого він не розуміє за його коментар щодо російської агресії в Грузії: «Звісно, сидячи в Європі, легко розмірковувати про прекрасного Шеварднадзе і поганого Саакашвілі, але в нас тут бомби і ми чекали, особисто я чекав від Отара Давидовича слів підтримки», – пояснює Дефі.

Владімір Сорокін купив на Форумі у Львові українсько-російський словник і книгу про УПА. Дефі просить говорити з ним українською, щоби вивчити якомога швидше мову, і мріє, щоб його роман у нас переклали. Крім нормальних раціональних причин – нащо? – Дефі зізнається ще в одній, ірраціональній: йому дуже подобається, як українці люблять своїх авторів.

Він був на концерті Юрія Андруховича та польського груту «Карбідо», він чув, як у залі зовсім молоді люди рецитують вслід за патріархом «Козака Ямайку» та «Сто баксів на місяць і всі тебе трахають», він «підігрував» полякам на уявній гітарі та вибивав ритми на бильцях крісел.

«Щоби в нас так полюбили свого письменника, йому доведеться померти», - чудувався Дефі повними залами, які набивалися під час музичних імпрез, дискусій і літературних читань.

На концерті Андруховича й «Карбідо» був помічений мер Львова Андрій Садовий з дружиною (по-скромному, інкогніто). На іншому заході – бізнес-форумі видавців (головній корпоративній бізнес-дискусії) - виступив львівський губернатор Микола Кміть. Як відомо, до політичної кар’єри пан Кміть обіймав посаду президента холдингу IDS Group (мінеральні води «Моршинська», «Миргородська», «Трускавецька» та інші). Він прочитав бізнес-тренінг видавцям – у відповідь видавці пояснили губернаторові, які бізнес-категорії для книжкової справи не на часі, а які є небажаними взагалі. Навряд чи такі жорсткі поради, як необхідність викуповувати полиці в книгарнях для позиціонування свого товару, видавці, що живуть категоріями високого покликання та гуманітарної місії, простили б комусь іншому, як не поважному губернаторові. Навряд чи в губернатора коли-небудь була інша нагода для тривалої предметної бізнес-розмови з видавцями.

Чого не було на Форумі цього року? Не було нових книжок Оксани Забужко, Сергія Жадана і Тараса Прохаська. Іншого змісту набували заявлені в програмі творчі зустрічі з Юрієм Покальчуком.

Решта було як завжди. В гарному розумінні. Саме в тому, в якому Олександра Коваль, президент Форуму видавців, говорить про те, що вона втомлюється щороку відповідати на запитання, що буде нового на Форумі. Мовляв, що нового може бути на ярмарку? Адже кожен рік одне й те саме – книжки, письменники. А що нового? То це й нове – і книжки, і письменники.

Юрій Андрухович, можна сміливо писати, як завжди, розсунув кордони свого амплуа: презентував новий музичний альбом, записаний разом з польським гуртом «Карбідо», «Самогон» і свій переклад «Гамлета». Владислав Єрко намалював до шекспірово-андруховичевого тексту витончені ілюстрації. І це теж як завжди. Іван Малкович («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА») видав прекрасну книжку. Але ж і це – як завжди. А те, що саме ця книжка отримала Гран-прі Форуму видавців, здається, стало несподіванкою для Малковича і ні для кого більше – настільки безальтернативним було цьогорічне рішення журі.

Марія Матіос – теж як завжди – привезла на Форум новий роман «Москалиця» і понад чотири години підписувала книжки на стенді видавництва «Піраміда». «Пані Марія – це стихійне лихо», – з явною втіхою зазначав редактор її видавництва, протискаючись до свого стенду крізь щільний натовп. Увечері втомлена пані Марія скаржилася на крепатуру в руці, але ідею рятівного факсиміле не сприйняла категорично: «Люди приходять отримати підпис письменника, а не бездушну печатку». Білборди з рекламою її нового роману були помічені на трасі на під’їздах до Львова та де-не де в самому місті.

Брати Капранови – і це як завжди – разом із своїм зеленим «Запорожцем» були в усіх новинах. Спеціально до «Форуму» вони підготували новинку – книгу «Кобзар-2000. Нові розділи». Вона є продовженням книги Капранових «Кобзар-2000»: до основоного тексту додано п’ять нових повістей – сучасних інтерпретацій сюжетів Шевченкового «Кобзаря».

Як завжди була цікава російська делегація – Татьяна Толстая, Владімір Сорокін, Алєксандр Архангельскій. Решту мені почути не вдалося. Все-таки Форум – це понад двісті подій одночасно.

Зате мені вдалося побачити письменницю Юдіт Герман. Вона читала оповідання «Червоні коралі» з своєї першої книжки і говорила про те, що завершує писати третю: «Мені трохи незвично вимовляти ці слова – “я завершую свою третю книжку”». Обидві попередні її книжки в Україні перекладено: «Літній дім, згодом» переклав Юрко Прохасько і «Нічого, крім привидів» - Наталка Сняданко. «Побачити письменницю» – звучить профанно, «потрапити на читання до улюбленої письменниці» – попереднє формулювання вибачає: момент, де закінчується зоопарк, і починається хоч трохи метушлива, але виправдана довкола-література Міжнародного Літературного фестивалю, де здійснюються усі ці комусь-важливі-кадри-на-пам’ять: в когось для родинної згадки із Юдит Герман, в когось – із Сорокіним і «I`m Georgian».

І ще нове: почесним гостем Форуму видавців став великий український режисер Роман Віктюк. До цього за 15 років Форуму почесним гостем був лише літературний суперстар Пауло Коельо. Віктюк же зрежисував церемонію відкриття Форуму в Львівській опері – з кораблями, риндами, припливами і відпливами, весільними дзвонами та оперними аріями, почесними грамотами, урочистими промовами і зачитуванням привітань від Президента і прем’єра. Все дійство відбувалося на фоні архівної кінохроніки, де обмінювалися поцілунками прем’єри та прими німого кіно, а їхніми картинно сплетеними як «Руки» Ешера – долонями та зап’ястками повзали равлики (равлик – символ Форуму видавців). І Віктюк освідчувався в коханні Олександрі Коваль, а Олександра Коваль – в любові Форуму і всім, хто є його частиною: зараз, вчора і тоді, коли нас не буде, зате буде «англійський газон» Олександри Коваль – Форум видавців у Львові. Якщо, звісно, тут буде Європа. Саме в тому розумінні, про яке говорив Дефі: Make Books Not War.

P.S.

Помітити всі книжки Форуму так само неможливо, як відвідати всі його акції. В цьому – засада, в цьому ж і кайф: адже саме це дозволяє в книжковому світі кожному бути своїм (у розумінні, що кожному – своє).

В моєму суб’єктивному рейтингу цього року шість нових книжок. Заувага: по-перше, ідеться тільки про книжки для читання (ніяких альбомів чи довідників), по-друге, це список книжок від людини, яка щойно зізналася, що в неї улюблена письменниця зараз – це Юдіт Герман. Тобто одна з улюблених.

1. Вільям Шекспір, «Гамлет». Чому купила? Бо це ідеальна книжка. Переклад Юрія Андруховича, художнє оформлення Владислава Єрка, видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Першопереклад «Гамлета» Андрухович зробив ще в 1999 році на замовлення Станіслава Моісеєва, художнього керівника київського Молодого театру. П’єсу було поставлено в театрі, а переклад відтоді зазнав ґрунтовної переробки – під друковану версію. «Гамлет» лише розпочинає шекспіріаду «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ»: зараз Андрухович працює над перекладом «Ромео і Джульєтти», яку Іван Малкович обіцяє видати на наступний Форум.

2. Данило Кіш, «Книга любові і смерті». Вийшла в серії Василя Габора «Приватна колекція» (видавництво «Піраміда»). Данило Кіш – теж улюблений письменник, як і Юдіт Герман. Нове видання досить зручне для тих, хто не купував двох попередніх книжок, бо по суті є збіркою із трьох збірок: «Енциклопедія мертвих» та «Гробниця Бориса Давидовича» вже друкувалися в Україні. Третя збірка – «Лютня і шрами», щойно перекладена. Кажуть, що видавцям вона дісталася дорогою ціною в буквальному розумінні цього слова: правовласником є французькі видавці цього сербського автора, і переговори велися за кожен євроцент.

3. Юрій Іздрик, «Флешка» («Лілея-НВ»). Сам Іздрик вважає «Флешку» поганою книжкою з гарною обкладинкою. Це не зовсім так: просто сама «Флешка» є книжкою не написаною, а зібраною – з усіх останніх есе Іздрика, які частково друкувалися в «Критиці», частково є у вільному доступі в інтернеті. Моє улюблене - «Львів: секвенції психозу». Може, найулюбленіше з усього Іздрика: стиль перестає бути плоттю його прози, а нарешті перетворюється на форму, не заважаючи слухати історію – про Львів, про колишню дружину, першу й останню, про перші враження і першу довічну любов. Далі – буде ще Івано-Франківськ, і рідний Іздриків Калуш, а також рідний Іздриків Джойс - оповідання, в якому Іздрик досягає майже борхесівської довершеності.

Дизайн обкладинки, між іншим, робив теж Іздрик. І всі ілюстрації до книги – теж.

4. Далі сиквел – Галина Пагутяк «Книгоноші з Королівства» («Джура»). Продовження першої книжки «Королівство». Якщо уявити, що нащадки давніх брахманів віднайшли місце на межі світів, де розбудували власне Королівство, – то це і буде «Королівство» Галини Пагутяк. Проте частина бібліотеки того світу перебуває тут. І не десь абстрактно тут, на планеті Земля, а просто у Львові, який населяють посланці різних світів. Як вони можуть виглядати в реальному житті? Звичайно виглядають - хтось слюсарем, хтось бібліотекарем. Проте сама дія весь час відбувається між тим, що ЯК ВИГЛЯДАЄ і ЯК Є НАСПРАВДІ, – письменниця розкодовує нюанси людської поведінки або тих чи інших сюжетних подій в системі кодування різних світів, і отримує сучасне життя і його персонажів з їхніми проблемами. Поступово саме потрактування «здається - є насправді» стає захопливою грою, перетворюючись на частину тексту.

Продовження є до певної міри несподіваним – історія здавалася завершеною, а відтак ще приємнішим. З дитячих багатосерійок я також купила «Новеньке про пана Белло» Пауля Маара («Теза») та продовження історій Джеремі Стронга про «ракету на чотирьох лапах» («Видавництво Старого Лева»).

5. Галина Петросаняк – теж до певної міри продовження. Моєї давньої поваги до її поезії. Пише вона мало – кожна літера на вагу злитка. Пригадується історія зі «Степового вовка» Гессе про пекло графоманів: їх переслідують зайво списані аркуші. Серед натовпу покараних герой, між іншим, помітив і декого з великих. За Галиною Петросаняк не витатиме жодна зайва літера. Жодна кома. Її нова книжечка – знову не по-тоненькому мудра: тобто і мудра, і тоненька. Але й вона складається з трьох: віршів «Після відпливу», есеїв «Запасний вхід» та перекладів Райнера Кумзе, про якого у вступному слові сама авторка написала «мінімаліст щодо форми, максималіст щодо змісту». Так відчула і так сказала – як про себе.

5. Ще одна книжка – теж продовження мого інтересу власне до автора, Маріанни Кіяновської. Я чула її поезію, сама Маріанна у спілкуванні сподобалася – вона говорить і одночасно вдумується в сказане, знову й знову перевіряючи на фальш – чи правда те, що я говорю. Вона і в розмові підшукує слова максимально наближені до відчуттів. Її нова книга – проза. Шість новел – «Стежка вздовж ріки» («Факт»).

Власне, якщо подивитися під цим кутом, то і всі решта перелічених тут книжок – продовження старих симпатій – до автора, до окремих рядків, цілих сторінок і перечитуваних томів. На 15-му Форумі з’явилося відчуття сиквелу: мовляв, це раніше були здебільшого прем’єри – імен і книг. Зараз – продовження. А це означає, що процес пішов. І що за 15 років виросли ті, кого так бракувало раніше – читачі. «У нас немає читача», - звучало повсякчас у видавничо-літературних дискусіях якихось 5 – 7 років тому. Тепер в українського книговидання інший головний біль: автори. Саме це називалося як корпоративна проблема номер один на бізнес-форумі. А отже, все добре – наш книжковий «англійський газон» починає підростати... 

15 найкращих книг 15 Форуму видавців у Львові:

Гран-Прі Конкурсу отримала книга Вільяма Шекспіра - «Гамлет, принц Датський» (видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», м. Київ)

1. «Національний атлас України» (ДНВП «Картографія», м. Київ)
2. «Великий голод в Україні 1932–1933 рр.»: У 4 томах (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», м. Київ)
3. «Українська Повстанська Армія: Історія нескорених» (Центр досліджень визвольного руху, м. Львів)
4. «Енциклопедія Львова» (видавництво «Літопис», м. Львів)
5. «Anno Domini = Року Божого: Латинські написи Львова» (Літературна агенція «Піраміда», м. Львів)
6. «Архітектура Львова. Стиль і час» (видавництво «Центр Європи», м. Львів)
7. Іван Дзюба. «Тарас Шевченко. Життя і творчість» (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», м. Київ)
8. Валерій Шевчук. «Пізнаний і непізнаний сфінкс. Григорій Сковорода сучасними очима» (Університетське видавництво «Пульсари», м. Київ)
9. Василь Стус. «Таборовий зошит» (видавництво «Факт», м. Київ)
10. Іван Франко. «Галицько–руські народні приповідки»: У 3 томах (Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів)
11. Станіслав Бушак. «Козак Мамай» (видавництво «Родовід», м. Київ)
12. Оксана Романів-Тріска. «Народна ікона на склі» (Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ)
13. Олег Сидор. «Святий Василій Великий в українському мистецтві» (видавництво «Місіонер», м. Львів)
14. «Українська мала проза ХХ століття: Антологія» (видавництво «Факт», м.Київ)
15. «По одному віршу ста поетів» (видавництво «Грані-Т», м. Київ)

Леся Ганжа, «Телекритика»

Додав Art-Vertep 15 вересня 2008

Про автора

Форум видавців у Львові – це унікальний комплекс виставкових та ярмаркових заходів, мистецьких та культурних акцій, скерованих, перш за все, на сприяння творенню в Україні цивілізованого книжкового ринку та піднесенню престижу української книги в су