Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Товари Статті Інформація

Автори / Артем Чех / Дивний коктейль, або Черговий пластик

В анотації до нової книжки Артема Чеха зазначено, що «Пластик — це матеріал, з якого зроблені декорації цієї книги. Щоправда, люди, емоції, навіть мрії — теж пластик», а далі — з рекламною метою — зазначається можливий саундтрек до повісті — «Take Plastic Trees» Radiohead. Не знаю, чи буде колись екранізований цей текст, але він видається мені цікавим, хоча й неоднозначним.

«Пластик» — четверта прозова книжка Артема Чеха. Це спроба через текст відтворити певні риси кінематографу. Автор час від часу у самій повісті наголошує, що усе це «якось по-кінематографічному», а в передмові зазначає, що «писав так, ніби знімав кіно. Добряче намішав би Хічкока й Фелліні, залив би все це Трієром і додав би для ніжності аромату дещицю Берґмана». Тобто перед нами постає своєрідний інтелектуальний коктейль.

Переказувати зміст повісті немає сенсу, завжди можна прочитати. Зупинюся на аналізі деяких деталей та окремих моментів, не оминаючи увагою яскравих персонажів.

У процесі читання досить природно виникає досить серйозне питання: чи мусить текст (кіно) бути схожим на життя? На мою думку, у більшості випадків, так. Хоча письменник не дає змоги повністю насолодитися текстом. Автор у повісті весь час перебільшує. Зводить усе до абсурду. Я розумію мету такого перебільшення — показати штучність світу — але події, викладені у повісті, схожі на погано розказану історію, ніж на певну реальність. Абсурдність абсурдністю, звичайно, але через це не тільки персонажі здаються пластиковими. Вже сама книга набуває рис штучності, а час, витрачений на прочитання, втраченим. Перебільшення теж буває забагато. В результаті злодіїв хочеться пожаліти, а не посадити за ґрати, божевільні здаються не хворими, а такими, які розігрують виставу перед глядачами (читачами), а начебто психічно здорові потребують негайної медичної допомоги.

Детективна історія поступово перетворюється на фарс. Із кожним реченням, абзацом зростає передчуття, що от-от додому до персонажів увірветься бригада санітарів із гамівними сорочками, або усе прочитане вище виявиться чиїмсь сном чи наркотичним маренням.

Яскраві персонажі — два професори, Олександр Миколайович Культурний та Леонід Григорович Ніколаєвський, — більше схожі на геїв. Ні, я нічого не маю проти гомосексуалістів, але, погодьтеся, складно повірити, що поважні науковці можуть звертатися один до одного дуже ніжно і називати колег «мій любчику», «помідорчику», «мій пухнастику» тощо. І щось не віриться, що в туалеті один просить іншого: «Будь ласка, застебніть мені блискавку на ширіньці»і тому подібне.

І якщо вже оповідь ведеться від чотирнадцятирічного хлопця, то навряд чи словниковий запас підлітка включає в себе такі лексеми як «прононс», «індиферентно», «куртуазний», «сардонічно» тощо.

Персонажі впродовж усієї розповіді ледь не плутаються між собою. І вже складно розібрати, хто головний персонаж цієї повісті. До того ж із класики детективів, наприклад Агати Крісті, відомо, що вбивця зазвичай той, на кого менш за все падає підозра. У кінематографі другої половини XX століття переважно американського виробництва ця думка була досить широко та успішно розвинена і злодієм-злочинцем виявлявся або друг родини, або полісмен, або друг родини-полісмен. Тому ближче до середини повісті особисто мені стає зрозумілим хто, кого, за що і як убив.

Невідомо навіщо подається детальний опис зовнішності якихось другорядних персонажів (ну навіщо так докладно?) або переказ сну, який для подальшого розуміння «Пластику» немає ані сенсу, ані продовження у реальному житті персонажів. Іноді складається враження, що деякі образи подані автором тільки для того, щоб чимось заповнити аркуш.

Зрештою, це лише моє суб’єктивне розуміння твору молодого автора і я не збираюся нікому нав’язувати свою думку.

Сам Артем Чех у передмові зазначив, що ця повість «викликає відчуття кліповості, навіть рекламного ролика, колажу», але, як на мене, не можна з певних рис та прийомів майстрів кінематографу (Хічкока, Фелліні, Трієра, Берґмана та ін.) робити повість-кліп.

А якщо узагальнити, то геніїв слід торкатися якомога рідше. Перед тим ретельно вимивши руки.

Ольга Горобець спеціально для Арт-Вертепу

 
 

Додав Art-Vertep 04 листопада 2008

Автори пов'язані с новиною

Ольга Горобець

 

Коментарi

10 листопада 2008

"але він видається мені цікавим". Далі - "а час, витрачений на прочитання, втраченим".
Так цікаво чи ні?

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска