Автори / Святослав Караванський / Як ми пишемо?
Після славнозвісної книжки «Як ми говоримо» була не одна «осучаснити» ідею Бориса Антоненка-Давидовича. Взяти хоча б «Культуру слова» (із підзаголовком «Мовностилістичні поради») Олександра Пономаріва чи «Антисуржик» Олександри Сербенської. Утім, попередні видання адресувалися насамперед мовцеві, тоді як нова книжка Святослава Караванського призначено «мовному онкологові» — редакторові від Бога, — як стверджує автор.
«До зір крізь терня, або Хочу бути редактором» – серія популярних бесід (їх тут аж п’ятдесят одна!), що «допоможуть майбутньому редакторові знайти правильні координати у мовному океані». Мушу одразу ж уточнити: не тільки редакторові!
Кожному, хто прагне говорити й писати грамотно і по-українськи, хоча й без надмірного пуризму. Здавалося б, якщо є вже стільки видань такого «мовностилістичного» штибу, навіщо писати ще одну книжку? Виявляється, потреба є. Адже хто б міг подумати, що наші редактори досі послуговуються активними дієприкметниками на зразок «палаючий» або «млявотриваючий»? Зрештою, мова змінна, з’являються нові кальки й нові слова-паразити, на літературному обрії то виринають, то потопають чергові неграмотні писаки, за якими читачі хоч-не-хоч учаться орфографії й стилістики, а отже, такі посібники потребують оновлення відповідно до «духу часу» (чи скажете «відповідно духові часу», га?). Он Василь Гайдарівський знає «правду життя»: «Справжній редактор – додатковий творчий чинник для автора», а книжки на кшталт посібника Караванського – додатковий творчий чинник для цього самого «справжнього» редактора.
«До зір крізь терня» написано жвавою мовою, як і личить авторові словників рим і синонімів української мови. Караванський радить читати його книжку по одній історії на день — мовби популярні «історійки для душі», сказати б, історійки для редакторської душі. Так і навчатися легше (бо ж і тим, хто добре володіє стилістикою української мови, треба раз-по-раз поновлювати в пам’яті «залишкові знання») – невимушено, цікаво, зручно. Зрозуміла річ, редактор від Бога – велика рідкість, однак і цьому треба вчитися, бо, як стверджував Майк Йогансен, у «талантові» – тільки десять відсотків таланту, а решта – тяжка й щоденна праця. Більшість із того, про що пише автор «До зір крізь терня», його читачеві напевне десь уже траплялося, та ж повторити – інколи не гріх, правда?
Святослав Караванський зробив непоганий посібник, наситив його прикладами із не надто застарілих класиків та живого мовлення – і це йому, безперечно, плюс. Хотілося б іще, щоби він проглянув трохи сучукрліту (не тільки заради яскравих прикладів, але й заради цікавих новотворів, якими направду рясніють сторінки найновішої літератури). Був би ще один вагомий «плюс». Утім, є ще й «мінус» у цій книжці. Навчаючи нас бути редакторами від Бога, видавництво забуло потурбуватися про коректора від Бога, який би порозставляв коми й великі літери скрізь, де слід. Зрештою, коми – не таке густе терня, щоби крізь них не дібратися до зірок, однак помітне уважному читачеві. Адже на нього розраховане видання, чи не так?
Христя Нечитайко, «Друг Читача»
Додав Art-Vertep 12 лютого 2009
Про автора
Народився в сім'ї інженера. Середню школу закінчив в Одесі 1938 р. Вчився в Одеському індустріальному інституті, а з 1939 ще й на заочному підвідділі інституту чужоземних мов.
