Остання Вікножирафа
«Вікножирафу» Зілагі можна читати по-різному: як карколомну пригоду персональної пам’ті, як звихнутий історіософський трактат, як репортаж з місця злочину, як настільний підручник вуличної революції. Кожне з таких прочитань по-своєму захоплює і провокує. Маємо як мінімум чотири книги в одній, отже, задоволення текстом множимо як мінімум на чотири. І все ж це дуже єдина книга — дуже авторська, страшенно суб’єктивна і вельми цілісно сконструйована. Юрій Андрухович, упорядник «Колекції Перфецького»
Про автора
Пошук
