«Місто павука» Андрія Коваленка і зависає у вербальному просторі як певний лімітроф – межова постімперська територія. На рівні побуту тут ніби все є для більш-менш комфортного існування. Але тут – суцільний дискомфорт як безсенсовність. Тіло сите – душа голодна. Вік та досвід, вкупі з освітнім цензом, ніби повинні забезпечувати комфорт. Але безсенсове тривання змушує не просто розщіпляти реальність, а вигадувати нові рушії й рушителі, нові механізми для часопожирання.
Крім усвідомлення безсенсовності, одним із прихованих і ледь окреслених автором, але таки інтуїтивно вловимих настроєвостей є відчуття довічно неподоланної периферійності, відчуття того, що історія вже витворилася й дописалася, і все, що з нею пов’язане, твориться деінде, а тут і тепер – лише безчасся.
Тверда палітурка, 272 с., 2009 р.
.