Антологія публікацій у газеті PostПоступ 1991-1994
Кілька останніх років до трагічної загибелі у квітні 2003-го Олександр Кривенко працював над укладенням «Антології Пост-Поступу». Газету «Пост-Поступ», що її Кривенко з групою однодумців редагував і видавав у 1991–1995 роках у Львові, Сашко вважав найважливішим у своєму житті проектом. Можливо тому він із впертістю фанатика працював над укладенням «Антології» майже самотужки у вільний від основних занять час — вибирав найкращі тексти, складав список авторів, розшифровував псевдоніми тощо. Основну роботу над книгою Кривенко завершив приблизно за рік до трагічної аварії, але не зумів знайти грошей на її видання. Своєю смертю Сашко змусив нас — друзів і послідовників — підключитися до завершення і увіковічнення цього найамбітнішого, мабуть, Кривенкового проекту. Шкода тільки, що останнього…
На початку належить сказати коротке слово. Адже Слово завжди було на початку і передувало Дії. І Слово було «Post-Поступ», і було воно Знаком для багатьох веселих та винахідливих людей першої половини 90-х років тепер уже минулого століття. Хоча пішло це слово (як видно з його структури) з простішого — «Поступ», напівпідпільної газетки, що її робили у Львові, друкували у Вільнюсі, а розповсюджували де могли хлопці і дівчата з «Товариства Лева» у 1989–1990-му. У свою чергу, тут вартувало б зізнатись, що це протослово походить від Франкового «що таке поступ?» з-перед багатьох років раніше. Так само не гріх було б детальніше розповісти, як після перемоги демократів на окремо взятій території Галичини під час виборів 1990-го, відпала потреба у самвидаві і газетку офіційно зареєстрували в органах державної влади, і навіть трохи видавали в першій половині 1991-го. І тим паче, годилося б сказати, чим проріс «Пост-Поступ» після своєї фізичної смерті у 1996-му: перерахувати газети, що відбрунькувалися від нього; ініціативи, що він їх підтримував чи й породив; людей, які стартували з ним, і що ті люди внесли в українську журналістику. Годилося б, подай пунктиром окреслити певну географію — фізичну (не лише від Ужгорода до Луганська, а й на всі чотири сторони від нашої рідної чужини), політичну (від лівих до правих, від владного Олімпу до сільських маргіналів), естетичну (від молодіжної культури до молодої культури), — географію чину «газети нашої мрії», як ми не цурались називати «П-П» в кращі часи (саме ті часи охоплює ця Антологія). Годилося б сказати багато, бо та газета була символом певної генерації. І щось у цій книзі таки є від схоластичної мудрості енциклопедичних довідників (див. Вступну статтю та Реєстр імен). Повніші знання можна було б почерпнути у науковців — якщо поновиться тенденція писати кандидатські та докторські дисертації на матеріалах феноменальної преси початку 90-х (а «П-П» був, по правді, хоч унікальною, та не єдиною подібною проявою)? І якщо ця книга спричиниться до такого процесу — буде super. Однак мені йшлося про те, аби наголосити певну тяглість (спадкоємність, тобто) цього феномену. Адже від тих «поступів» залишились не лише живі люди, а й живі проекти (як-то щоденна газета з такою ж назвою у Львові). І залишилась в тих людях і проектах не лише ностальгія за часами молодості та свободи, а й кінетична готовність повторити колишній досвід у нових умовах. Саме таким типам, підстаркуватим і зовсім юним, розкиданим по країні та поселеннях, по різних соціальних стратах, адресована ця книга — як Знак. Знак того, що ми не лише були, а є і будемо. Бо маєм в серці, як відомо, те, що не вмирає.
М’яка палітурка, 624 с., видання 2005 року
Про автора
Пошук
