З англійської переклав Олександр Рябов
Європа, місце зародження національних держав і сучасного націоналізму у ХVI ст., могла статиі їх цвинтарем наприкінці ХХ. Але замість того, щоб просуватися за рамки національних держав, Європа на зламі століть почала рухатись назад до національних держав, що найчіткіше проявилось у розпаді Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччинина велику кількість національно визначених держав-спадкоємців. Ця масивна реорганізація політичного простору за національнимилініямипородила особливі, динамічно пов’язані й у деяких випадках вибухонебезпечні форминаціоналізму: автономістичний націоналізм національних меншин, націоналізм титульних націй нових країн, в яких живуть ці меншини, та транскордонний націоналізм «зовнішньої великої вітчизни», до якої ці меншининалежать за спільною етнічністю, а не за громадянством. Базуючись на роботах П’єра Бурдьє та соціології «нового інституціоналізму» та порівнюючисучасний націоналізм з тим, що існував у міжвоєнній Європі, Роджерз Брюбейкер дає теоретично витончену та історично цінну оцінку однієї з найважливіших проблем «Нової Європи».
М’яка палітурка, 280 с., видання 2006 р.