Першу частину спогадів Романа Волчука "Спомини з повоєнного Львова та воєнного Відня", випущену у "Критиці" 2002 року, зустрінуто надзвичайно прихильно - можна сподіватися, і другу чекає не менший успіх. У новій мемуарній праці, що охоплює період від травня 1945 до грудня 1949 року, відомий інженер, науковець та громадський діяч із США розповідає про українців, які по війні опинилися в Австрії та Німеччині й обрали собі шлях подальшої еміграції на Захід. Зграбний стиль, блискуче чуття деталі (що його ще в передмові до першої книжки відзначив професор Грицак), гостра сюжетна інтрига, витворена самою історією, яскраві характери (серед яких зустрічаємо й уславленого Омеляна Пріцака та ще уславленішого Івана Лисяка-Рудницького), добре почуття гумору, ерудиція, доречні епістолярні вставки, унікальні архівні знімки - все це робить спомини Романа Волчука не лише вартісним для фахівців-істориків документом, а й захопливим читвом для кожного, хто полюбляє яскраві людські характери, ситуації, перипетії...
Є в книжці й доволі незвична для емігрантів уважливість до "чужинського" світу, ба навіть проникливість, пов'язана із загальною компетентністю, обізнаністю з європейськими мовами і культурами та особистою включеністю у цей світ. А головне - є яскравий образ самого автора, з його неповторною інтонацією та неповторним - аж ніяк не ідеологізовано-агіографічним, зате надзвичайно гідним і цілісним - життям.
Велика заслуга у відродженні мемуарного жанру в сьогоднішній Україні належить діяспорі - емігрантам кількох поколінь, що сумлінно занотовували й видавали (власним, здебільшого, коштом) спомини про побачене й пережите. Ці спомини - різного обсягу й якости, від фундаментальних двотомників Григорія Костюка, Юрія Шевельова, Івана Кедрина-Рудницького, Володимира Кубійовича чи навіть тритомника Костя Паньківського до численних "пропам'ятних книг" та всіляких оказіональних збірників, виданих випускниками стрийської, болехівської та інших гімназій, - на свій лад і в різний спосіб рятують нас, нинішніх, від знекорінення, від потворної амнезії, насаджуваної комунізмом (як, утім, і сьогоднішнім посткомунізмом). "Боротьба людини із владою, - писав колись Мілан Кундера, - це боротьба пам'яті з забуттям". Схоже, для нинішніх українців ця формула знову стає актуальною.
М’яка палітурка, 144 с., видання 2004 р.