Крамниця / Книжки / Раффаело Джованьйолі

«Спартак: Роман»

Зберегти

Переклад з італійської А. Іллічевського.

РИМ… СПАРТАК… ДЖОВАНЬЙОЛІ

«…Я сподіваюсь, в ім’я усіх блискавок всемогутнього Юпітера, побачити знищеною на землі ганьбу рабства. Свободу шукаю, свободи прагну, свободу чекаю і кличу, свободу як для окремих людей, так і для народів, великих і малих, для сильних і слабких, а разом зі свободою — мир, процвітання, справедливість…»

У свободу вірив, її прагнув і за неї боровся Спартак — вождь повстання рабів, що відбулося понад дві тисячі років тому в Римі.

Тепер, коли ми кажемо «Рим», маємо на увазі відоме місто, столицю Італії. Але за часів Спартака Римом називали не тільки місто, а й могутню державу, яка упродовж V-І ст. до н. є. вела безперервні війни з державами-сусідами. їх результатом стало формування досвідченої, загартованої, з високими бойовими якостями армії. Римське військо поділялося на легіони (від 4200 до 6000 чоловік), маніпули та центурії (сотні). У ньому панувала залізна дисципліна. Порядок і покора командиру ставились понад усе, за невиконання наказу передбачалася смертна кара. Не менш жорстоко каралося боягузтво. Якщо загін римської армії втікав з поля бою, проводилася так звана децимація: загін, що провинився, шикували і кожен десятий по фронту підпадав під смертну кару.

Але воїни, що відзначилися на полі бою, отримували в нагороду вінки та різноманітні золоті прикраси. Полководцю, який здобував значну перемогу, присвоювався титул імператора і призначався тріумф, тобто урочистий в’їзд до Рима на колісниці, запряженій білими кіньми, на чолі непереможної армії. Такою була римська військова організація, яка забезпечила Риму перемогу над іншими племенами і народами і призвела до римського панування над усім давнім світом.

У результаті загарбницьких війн в Рим попливли величезні багатства. По-перше, це була військова здобич, яка після кожної вдалої битви, походу, захоплення міст випадала солдатам, не кажучи про командирів, і збагачувала їх. Римські полководці дуже любили демонструвати цю здобич під час своїх тріумфів. Так, наприклад, знаменитий історик Плутарх розказує про один із тріумфів, який тривав три дні, і весь цей час безперервно проносили і везли на колісницях дорогоцінну зброю та обладунки, витвори мистецтва, величезні амфори, вщерть наповнені золотими і срібними монетами.

Але крім грошей, крім золота і срібла, різноманітних дорогоцінних виробів, творів мистецтва, диковинних заморських товарів, Рим заполонили величезні маси живого товару — рабів. Скажімо, після зруйнування Карфагена усіх жителів перетворили в рабів. А незадовго до цього римський консул, що підкорив собі міста Епіру — області на північно-західному узбережжі Балканського півострова,

продав у рабство 150 тисяч полонених. Особливо прославився ринок на острові Делос: іноді бувало, що тут продавали до J 0 тисяч рабів за день. Від каторжної праці, постійного недоїдання, жахливих умов життя вони помирали сотнями, але їхні власники цим не переймалися. Живий товар був настільки дешевим, що було простіше і вигідніше купити на ринку нових рабів, аніж збільшувати витрати на утримання старих. Такою була доля рабів, що складали сільську фамілію. Аяе набагато важчим і небезпечнішим для життя було становище гладіаторів — колишніх військовополонених, засуджених злочинців, дезертирів та рабів, спійманих при спробі втечі. Гладіаторські бої дуже швидко стали улюбленим видовищем і розвагою римського народу. Серед гладіаторів були так звані мермілони, озброєні мечем, щитом і захищені латами, та репіарії, все озброєння яких складалося із сітки і тризубця. Іноді, аби видовище було ефектнішим, бої гладіаторів відбувалися вночі, при світлі факелів. Усі гладіатори проходили спеціальну і доволі тривалу підготовку, спеціальний курс навчання в особливих школах. В одній з таких шкіл, у місті Капуя, на півдні Італії, і почалося знамените повстання під проводом Спартака.

Правда, було воно не першим в історії Риму. Перше, справді І грандіозне повстання, «рабська війна», як називали його римляни, спалахнуло 138 року до н. є. на Сицилії і тривало до 132 року. Очолив його раб-сирієць Євн. Повсталим вдалося навіть на якийсь і час створити власну державу — Новосирійське царство.

Повстання під проводом Спартака — найбільше в історії боротьби рабів (74–71 pp. до н. е.). Почалося воно зі змови невеликої групи, в якій взяли участь близько 200 гладіаторів. Змову було викрито, але декому з учасників вдалося втекти з Капуї. їх було зовсім мало — всього 78 чоловік. Утікачі знайшли прихисток на  горі Везувій і обрали трьох вождів — Спартака, Крікса та Еномая.  Древні історики і письменники про двох останніх вождів повстання І не повідомляють нічого, тому ми знаємо лише їхні імена, а ще -  існують версії щодо їхнього галло-германського походження. Що ж  стосується Спартака, то про нього деякі біографічні дані збереглися.  Думки окремих учених, що він нібито походив з царського роду  Спартокидів, необгрунтовані. Народився він, наймовірніше, у Фракії, І служив колись у римському війську, але згодом утік. Його схопили  і віддали у гладіатори. За свою мужність отримав свободу, після чого І був прийнятий у школу Батіата в Капуї вчителем фехтування. 

Спартак, безперечно, — найвидатніший з трьох вождів повстання. Він був блискучим, здібним організатором і полководцем. Плутарх писав навіть, що Спартак вирізнявся не тільки відвагою і фізичною силою, — за розумом і м’якістю характеру «більше нагадував освіченого елліна, ніж людину його племені». Римський історик  Саллюстій характеризував Спартака як «людину видатну і фізичними силами, і духом»…

Немає потреби зупинятися на самому повстанні — його досить летально (іноді навіть детальніше, ніж дозволяють історичні дані!) -шальовано в романі Джованьйолі. Важливі його підсумки та оцінка.

Повстання набуло такого розмаху, що Спартак, за висловом Плутарха, «став уже великою і грізною силою». В період найвищого підйому руху його армія нараховувала до 120 тис. чоловік. Після декількох битв і перемог над римськими полководцями, після вдалих походів на північ і південь Італії Спартак, обманутий піратами, які пообіцяли переправити його військо на Сицилію, змушений був У 71 році в Апулії вступити в бій за несприятливих умов.

Як і розказано про це в книзі Джованьйолі, в упертій і кривавій битві армія Спартака зазнала поразки; сам Спартак впав на полі бою. Шість тисяч рабів-повстанців на знак торжества переможців було розіп’ято на хрестах, розставлених уздовж дороги, що вела з Капуї аж до самого Рима. Повстання було придушено, втоплено в крові, але окремі загони та групи повсталих рабів бродили Італією ще декілька років.

Такі підсумки руху. Повстання рабів на чолі зі Спартаком зазнало поразки, але відіграло дуже важливу роль в історії…

І насамкінець — дуже коротко про автора роману «Спартак» Рафаелло Джованьйолі та про історичну достовірність самого роману.

Письменник був активним учасником національно-визвольної боротьби, що розгорнулася в Італії у 60–70-х роках XIX століття проти іноземних загарбників і проти світської влади папи римського, за об’єднання країни. У цій боротьбі важливу роль відіграли патріотично налаштовані загони, керовані національним героєм Італії Джузеппе Гарібальді.

Джованьйолі був гарібальдійцем. Спочатку він як доброволець брав участь у війні проти австрійців, а коли Гарібальді організував похід проти папського Рима, він вступив до його війська. Свій патріотизм і революційні переконання Джованьйолі переніс і в літературу. Він — автор декількох історичних романів, з яких, однак, найбільшою популярністю завжди користувався «Спартак». Безперечно, автору, оскільки він блискуче володів матеріалом, багато вдалося. Зокрема, сцени баталій, характеристика епохи, пейзажні та інтер’єрні замальовки. Однак є в романі місця, в яких прагнення письменника до чисто літературних ефектів бере гору над історичною правдою. По-перше, перебільшено політичну свідомість рабів. По-друге, неймовірними є зв’язки та зустрічі Спартака з Юлієм Цезарем та Каталіною. По-третє, автор цілком вигадав історію кохання Спартака і Валерії (дружини, а згодом вдови Сулли).

Такі історичні реалії. Але Джованьйолі не історик, а письменник і має право не завжди строго дотримуватися фактів. Тому достоїнства роману варто шукати в живій, яскравій і переконливій розповіді автора про один із найбільш героїчних епізодів всесвітньої історії — повстання рабів у боротьбі за свободу.

Сергій Утченко

Для старшого шкільного віку.

Тверда палітурка, 400 с., видання 2007 р.

Про автора

Раффаело Джованьйолі