Крамниця / Книжки / Проза / Єва Бісс

Втеча від мінотавра: Новели

Пропонована збірка новел - перше знайомство українського читача із прозою Єви Бісс, яка визначається легкістю, внутрішнім шармом, магією та оригінальною сюжетною багатогранністю.

ІСТОРІЯ ЦІЄЇ КНИЖКИ

Єва Бісс народилася 18 червня 1920 року в селі Орябині Ста-ролюбовнянцького округу на східній Словаччині в родині свяще­ника. Закінчила вчительську семінарію в Пряшеві 1938 року й учителювала в рідному селі. В 1946-му повернулася до Пряшева, де працювала в редакції газети «Пряшевщина». В 1950—1952 ро­ках навчалася в празькій художній школі І. Кулєца.

Відтоді Єва Бісс жила в Празі й виявлялася як художниця (за­лишила понад 1000 робіт), драматург і прозаїк. Почала з драма­тургії й написала такі п'єси: «Інастала весна» (1951), «Друзі й во­роги» (1956), «Барліг» (1954), «Білий вовк» (1962) і «Естер» (1965). Та найбільше визнання принесли їй збірки новел «Сто сім мод­них зачісок» (1967), «Апартамент з вікном на головну вулицю» (1969) та «Шинок під лелечим гніздом» (1993). Всі три збірки вида­ні в Пряшеві.

Після «Празької весни» 1968-го року Єву Бісс почали цькува­ти, і від 1969 вона не мала можливості друкуватися.

В пізньому віці Єва Бісс вийшла заміж за славного в Чехосло-ваччині славіста, фольклориста й літературного критика Ореста Зілинського, на три роки молодшого за неї. Подружжя було щас­ливе, Єва й Орест ділили між собою багато ніжності й багато літе­ратурного світу.

В 60-х роках я зав'язав з Євою Бісс і Орестом Зілинським теп­ле й творче листування. Не пригадую вже, в який спосіб, — най-

правдоподібніше через журнал «Дукля», з яким утримував тісні зв'язки. В 1976 році Зілинські відпочивали у Винному на Словач­чині, й несподівано Ореста Зілинського знайшли 17 липня мер­твим у лісі, де він прогулювався. Офіційно встановили, що він мав серцевий інфаркт. Єва Бісс категорично заперечувала цю офіційну версію й оскаржувала у смерті Ореста Зілинського дер­жавну розвідку. Вона послала мені довгого листа (який зберіга­ється в моєму архіві в Колумбійському університеті), в якому на­водить детальні подробиці того зловісного дня й доводить немож­ливість інфаркту.

Смерть Ореста Зілинського прибила Єву Бісс до землі, і вона ніколи вже повно не підвелася. Я далі втримував з нею теплі й дружні стосунки. В 1984 році Єва Бісс передала мені (панею Да-рією Винників із Торонто) збірку своїх недрукованих новел «Вте­ча від мінотавра». Щоб не накликати на Єву Бісс додаткові не­приємності з владою, я опублікував деякі з тих новел під псевдо­німом Марія Суховацька (насправді це було ім'я і прізвище бабу­ні Єви Бісс) і в міжчасі підготовив збірку до друку (видавництво «Сучасність» зробило навіть мовну редакцію). В той час, тобто 1984 року, Єва Бісс послала мені коротенького листа і просила помістити на першій сторінці книжки, у випадку її публікації, таку нотатку:

«Цю збірку присвячую безкорисній, жертвенній і співчутли­вій людині, дорогій мені пані Дарії Винників із Торонта, яка в тяжкі хвилини мого життя помагала мені, підупалій і таврованій, вистояти і вірити в свою працю».

До публікації, на жаль, не дійшло, бо «Сучасність» ліквідува­ла свою видавничу діяльність, і я був приневолений відложити збірку Єви Бісс. Тоді наступили бурхливі в Україні дев'яності ро­ки, які полонили мою увагу. Обірвався тоді також зв'язок з Євою Бісс. Коли я почав розпитувати за нею, то дізнався, що вона за­хворіла на Паркінсона, і зв'язки з нею стали по суті неможливі. Померла Єва Біс 28 липня, 2005 року. Поховали її у Свиднику.

P.S.

Впорядковуючи весною, тобто у квітні 2006 року, свій архів, я натрапив на збірку новел Марії Суховацької. Спершу я не знав, хто вона така і що це за збірка. Щойно коли почав читати новели, в моїй пам'яті відродилися всі ті трагічні картини, пов'язані з ці­єю збіркою. І мені стало соромно, що я так ганебно забув про Єву Бісс. Тож я рішив спокутувати свою провину цією книгою.

А читач в Україні зможе нарешті полюбуватися прозою Єви Бісс, яка визначається легкістю, внутрішнім шармом, магією та оригінальною сюжетною багатогранністю.

Богдан Бойчук

Тверда палітурка, 352 с., видання 2007 р.

Про автора

Єва Бісс