Михайло Демцю. Це вже ціла сторінка в сучасному українському образотворчому мисленні; він виявився гідним продовжувачем львівської малярської школи традиційного національного світобачення. Шатківський, Довбошинський, Федюк, Патик... А надто Олекса Но-ваківський, Михайло Мороз: крізь малярські візії мовби проступають вони у творіннях нашого Михайла. Це вони і гуцульське народне мистецтво дали йому відштовх напрямку: в якому стилі писати свої образні, хвилюючі картини, як працювати так, щоб творчість твоя мала українську суть? А ще — сама природа Прикарпатського Краю з її усталеною аурою, історією, гуцульською автохтонною психоетнічністю! І Демцю як мистець відбувається... Сьогодні деякі художники у гонитві за чужинецькими імпресіями, славою й заробітками здатні змінювати по чотири-п'ять стилів на рік: глянеш — свого не впізнаєш... Демцю немало помандрував по широтах Європи, любить бувати на Монмартрі, у Франції, малює її з любов'ю закоханого гостя, викликаючи своїми парсунами вдячність у знавців — французів. Але ж аніскільки не кинувся навсібіч (навіть у "французьких пейзажах" ми бачимо... українську лінію, українські кольори). Ця його, Демцева, "законсервованість" вже дала Україні й світові яскравий почерк мистецької особистості. іЦе й ще раз простежуючи за творчою ходою Демцю-мистця, переконуємося, що розмаїття українського стилю таки формує на нашій землі неповторну, високу культуру образотворчості, яка здатна презентувати нас у всьому світі.
Микола Маричевський
Тверда палітурка, 96 с., видання 2004 р.