Сьогодні в нашій
літературі так не пише ніхто.
Деміургічна
сипа романів Бориса Гуменюка криється у тому, що автор, обравши собі за мету літературу,
водночас через неї переступає, щоби йти далі, до чистого творення, де художня
реальність не створюється літературними засобами, бо вже є чимось значно більшим
за літературу, а андрогенно народжується сама в собі.
Скільки завгодно
можна сперечатися про доцільність існування таких багатошарових, складних і, можливо,
з точки зору читача-обивателя, не дуже й читабельних текстів, але для літературних
гурманів стане приємною несподіванкою зустріч з Ніцше і Джойсом, Місімою і Еко,
Богом і Дияволом, котрі можуть вважатися співтворцями тексту "Острова",
які деміургічним зусиллям автора реінкарнувалися, щоб знайти своє втілення неназваними
персонажами у складних лабіринтах рядків.
Тверд
палітурка, 176 с., видання 2007 р.