Насиченість
образів та ясність мислення характеризують нову збірку Оксани Максимчук.
Інтригуюче полювання на самість, зосереджено стримане та граційно незграбне
водночас, завершується апорією. Залишаючись наскрізь модерним, письмо
Максимчук випромінює світло Традиції, однак не в банальному розумінні передання
звичних, завчених сюжетів та штивних ритуальних поз; письмо поетеси нерозривно
пов'язане з першочасом, еману-ючи з першоджерел поетичного мовлення, яке там, у
глибинах, одночасно виявляється мовленням сакральним. Читаючи вірші Максимчук,
сповна опиняємось у безповоротному полоні живого міфу.
Зміст
Лови
«Прямую
стежкою за червонястим слідом...»
«З віком вікна тьмянішають, важчають крила вельонів
Вушко
сумніву
Троянський
синдром
Віднова
«Омела на
деревах та чорні грона пташині...»
«Гіркнуть
вишні в садах. На дахах випасаються тіні...»
«Гостинні
береги упевнених держав...»
Зведення
Нічні лови
Нарікання
«Коштовності
твої розм'якли, наче м'ясо...»
«Я таки
помилилась: ця стежка веде у старість...»
У пущі
Випробовування
меж
Венеція
Полювання
на Офелію
Апорія
жадання
Сни Янсона
Сон Ясона
«Літо минає
миттю...»
«Сіті
солоні...»
«Що є я...»
«Прощаєте,
веселі, рідний острів...»
«Горностаєва
повість твоя...»
«Обожнювана
біжиш...»
«Відкладаєш
сумніви...»
«Смородина
вже солодка...»
«Ти
покликав мене на бенкет до сну незнайомця... «Я в крихітну люлю вкладаюся на
ніч спочити...»
Оксана Максимчук — поет, перекладач, перекладознавець. Закінчила факультет філософії Гаверфордського коледжу (Філадельфія); вивчення німецького ідеалізму, феноменології та герменевтики продовжує в аспірантурі Нортвестернівського універ
Пошук
