«Я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки, коли десь летять огнянопері вальдшнепи — все те, чим так пахне сумновеселий край нашого строкатого життя.Я до безумства люблю ніжних женщин з добрими, розумними очима, і я страшенно шкодую, що мені не судилося народитися таким шикарним, як леопард. Іще люблю до безумтсва наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії, люблю вишневі садки… і знаю, як пахнуть майбутні городи нашої миргородської країни. Я вірю в «загірню комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти. Я мрійник і з висоти свого незрівняного нахабства плюю на слинявий «скепсис» нашого скептичного віку».
М. Хвильовий
Зміст: