Писати вступне слово до цього номера мені було надзвичайно непросто. Адже що я можу сказати про освіту і виховання нашому інтелігентному і високоосвіченому читачеві? Про те, коли вчити дітей читати й писати чи про те, яку школу обрати для свого малюка?
Та й, загалом кажучи, не в моїх правилах навчати будь-кого, навіть власних дітей. Незважаючи на наявність золотої шкільної медалі, знання я завжди здобувала з легкістю, граючись і, певною мірою, навіть нехтуючи ними – робила домашні завдання в той час, коли весь клас опановував новий матеріал, переводила годинник уперед задля того, аби репетитор швидше закінчив урок, готувалася до складання сесії в рекордні нічні терміни. Навчання було для мене лише нудною, а інколи й жаскою повинністю, з якою попри все я доволі непогано справлялася. Саме тому, що воно було другорядним, оскільки ще в дитинстві я засвоїла головний урок про те, що мудрість значно важливіша за освіту.
Тому з особливою увагою ставилася саме до цих знань, та й досі чітко пам’ятаю безліч «уроків» і «вчителів», які формували мене, а іноді й кардинально змінювали все моє життя. Це число також подарувало мені чимало нових надзвичайних учителів, які, так само як і я, мріють бачити сучасну школу по-справжньому новою, відкритою, захопливою і висококультурною, такою, яка може розкрити і підтримати унікальну дитячу геніальність і не поранити ніжну душу маленької людини. Школу, що відкриє перед дітьми чарівний, глибокий світ знань, мудрості та справжньої сутності життя. А вчитися з інтересом справді ніколи не пізно! Тепер я пересвідчилася в цьому на власному досвіді.
М'яка палітурка, 120с., 2011 р.
«Жила-була…» Так споконвіку починалися казки. У цих казках зібрані знання, переживання, почуття людей, котрі бачать справжню сутність речей. Казки, які вміють чарівним чином оселятися в серцях дітей і торкатися найглибших струн душі