Автори / Пилип Захмарний / Ігор Закус: Звання треба заслужити в народу
До киянина із Львівщини Ігоря Закуса, який має консерваторську освіту по класу гобою (паралельно займався бас-гітарою, і саме з нею йому судилося зріднитись), уже давно міцно приклеїлося звання «короля» українських бас-гітаристів.
Окрім того, пан Ігор є офіційним ендорсером компанії Fender в Україні. Він грає у двох колективах, які «розмовляють» різними музичними мовами – у «ВІА гра» і Z-Band. Узагалі-то складно нині знайти в Україні джазового музиканта, з ким би Закус не грав – він виступає практично з усіма найкращими музикантами України, часто потрапляє в «компанії» західних «зірок» - приміром, мегазірки з США Маркуса Мілера. До того ж, викладає в Національному університеті культури і мистецтв, пише музику, є співзасновником проекту Jazz Коlо, який об"єднує найкращих джазових музикантів. Завдяки видавництву «Темпора» випускає відео- та музичні диски із записами найуспішніших концертів (український джаз на DVD – уперше в Україні). А ще, стверджують близькі та друзі музиканта, в ньому поєднуються шляхетність, сила волі та дивовижна щирість-теплота, а його музичні «страви» вражають колоритністю й кулінарною різноманітністю.
У нашій розмові з бас-гітаристом, композитором, викладачем, менеджером, композитором Ігорем Закусом ішлося про майбутній львівський концерт у межах фестивалю Jazz Bez, агітацію за Віктора Януковича та нездорову конкуренцію українських джазових фестів.
Співпраця з «попсою» – це і спосіб заробити, і своєрідне самоствердження
- Невдовзі ви виступатимете із проектом Z-band у Львові під час Jazz Bez (концерт відбудеться 11 грудня в театрі імені Марії Заньковецької, – «Газета»). Чим плануєте здивувати львівську публіку?
- Не маю наміру нікого нічим дивувати. Хочу показати міцну, добре зроблену гарними музикантами програму «Коломийки», розраховую на віддачу від вишуканої, вдячної львівської публіки.
- Як уродженець Львівщини ви нечасто виступаєте у Львові. Чим це зумовлено – маєте образи на львівське середовище чи не встигаєте за роботою?
- Із великим задоволенням їду до Львова за першої нагоди, бо відчуваю себе тут, як удома, і це відчуття залишиться зі мною назавжди. Чому рідко виступаю у цьому місті – питання не до мене, а до організаторів концертів. Ніколи не відмовлю собі в такій нагоді.
- Чи маєте намір після «Коломийок» експериментувати з народними мелодіями й етнічними інструментами у джазі?
- Наразі працюю над четвертим сольним альбомом. Він буде пісенним. Добра половина музичного матеріалу – це українські народні пісні. І це те, що хвилює мене найбільше.
- «Гроші заробляють на «попсі», а відпочивають на джазі», - так свого часу сказав відомий організатор джазових концертів, радіожурналіст Олексій Коган. Погоджуєтеся, що джаз не приносить грошей?
- Якби джаз не приносив грошей, у нас не було б джазових музикантів. Джаз не приносить великих грошей – це правда. Але він дає щось значно більше.
- Співпраця із «попсовими» виконавцями, як-от «ВІА гра», Повалій, Білозір, для вас є способом заробити гроші для джазових проектів, самоствердитися на тлі нескладних мелодій, просто «стьоб» чи все-таки щось черпаєте для творчості?
- Немає поганої музики, буває погане виконання. Тому співпраця з «попсою» – це і спосіб заробити, і своєрідне самоствердження в цій сфері, і бажання навчитися чогось корисного для себе. Думаю, справжній професіонал повинен добре володіти різними стилями та напрямами в музиці. «Попса» – один із них.
- Ви берете участь у концертах «ВІА гри» в передвиборній кампанії Віктора Януковича? Чи є ймовірність побачити Ігоря Закуса під час виступів інших популярних колективів, приміром із гуртом SMS чи Вєркою Сердючкою?
- «ВІА гра» завжди була осторонь політичних ігор. Її політика – бути в першому ешелоні поп-»зірок», співати справді гарні пісні та заробляти цим гроші. І мені це імпонує. Крім «ВІА гри», беру участь у багатьох джазових проектах. Але це так само з політикою ніяк не пов’язано.
Джазовий рух в Україні надзвичайно кволий
- Як людина із багатим джазовим досвідом, дайте свою оцінку джазовому руху в Україні. Що змінилося за останнє десятиріччя?
- Джазовий рух в Україні, звісно, є, але він, на мою думку, надзвичайно кволий. Перед нами зняли залізну завісу – і це дуже добре. Але ж скільки років вона відділяла наших громадян від світу! Тому ще не завжди знаємо, куди дивитися, чого хотіти.
- На вашу думку, чи існує поняття «українського джазу» і чим він відрізнявся б від джазу «совіцького», «російського», «американського» тощо?
- Дуже хотів би, щоб існувало таке поняття, як «український джаз». Але ми, напевно, тільки на шляху до цього. І українська народна музика може помітно допомогти українським джазменам. Не хотів би, щоб український джаз відрізнявся. Було б значно краще, якщо б він («український джаз») увібрав найкращі тенденції «совіцького», «американського» джазу і став частиною європейської культури.
- Пане Ігорю, наразі ви встигаєте і організовувати концерти, викладати й активно музикувати. Чи не «розриваєтеся» між справами, і якщо все-таки доведеться займатися чимось одним, якому заняттю плануєте присвятити своє життя?
- Найбільше подобається бути музикантом, виконувати різну музику, особливо якщо писав її сам. Але життя змушує бути ще й викладачем, організатором, продюсером… Завдяки цьому вчуся багатьом речам.
- Як викладач та організатор джазових концертів ви маєте можливість стежити за тенденціями серед молодих джазменів. Цікаво, який джаз гратимуть в Україні через декілька років? Які імена «нового покоління» можете назвати з упевненістю?
- Серед молоді одна тенденція – вони дуже швидко розвиваються (і в музиці теж). Ми вже чуємо такі імена, як Денні Саду (труба), Ігор Гнидин (барабани), Дмитро Коваленко (гітара), Павло Литвиненко (клавіші), Ілля Алабужев (бас) та інші.
Переконаний, дуже скоро почуємо справжній європейський джаз у виконанні вітчизняних музикантів.
В Україні немає ніякої взаємодії між джазовими фестивалями. Радше нездорова конкуренція
- Погодьтеся, у пресі, на радіо, ТБ, окрім поодиноких винятків, практично відсутні передачі на джазову тематику, а самі джазмени не часто «світяться» на телеекранах. Як поясните таку неувагу до джазу з боку ЗМІ?
- Справді, на радіо мало джазу, на TV – практично немає. Його й не повинно бути багато. Однак, звісно, потрібні окремі канали, які пропонували б таку музику. Бо і джаз, і класична музика потребують певної підготовки, знань. Тому «шансон» слухають значно більше людей. Звідси наш рівень культури, і все, що з цим пов’язано...
- У кожному великому місті України є свої джазові середовища. Вони існують доволі герметично, творячи свої фестивалі (Za jazz, Jazz in Kiev, Jazz Bez, Dо#Dж, Коктебель…). Чи були спроби якихось інтеграційних рухів, адже джазовій музиці нелегко виживати в кон’юнктурі теперішнього музичного ринку?
- В Україні є чимало джазових фестів. Але, на жаль, це правда, що вони існують доволі герметично, працюючи зі своїм складом виконавців. Ніякої взаємодії, співпраці між нами немає. Радше є нездорова конкуренція. Думаю, все це не на користь ані музикантам, ані організаторам, ані джазовим меломанам. Почув про ідею створення «Асоціації джазових фестивалів» від Олександра Сірого – підтримую його двома руками!
- З якими фестивалями співпрацює Jazz Kolo? Чи ваша участь в організації Jazz Bez у Києві свідчить про наступну співпрацю цих джазових фестів?
- Jazz Kolo прагне розширювати коло своїх друзів. Думаю, спільний проект Jazz Kolo-Jazz Bez 10 грудня у Києві є проявом доброї волі, бажанням зробити щось корисне і прикладом для інших.
- Останнім часом спостерігаю, що публіка на концертах джазової музики щоразу різноманітна...
- В основі джазу – імпровізація, свобода, політ. А бути вільним, літати, мріяти хочуть і малі, і старі; і бідні, і багаті. Тому на джазових концертах ми бачимо різну публіку.
- Якщо не помиляюся, одесит Юрій Кузнєцов – єдиний у країні джазовий музикант, який має звання заслуженого діяча мистецтв. Як гадаєте, з чим пов’язане таке невизнання джазменів на державному рівні?
- Ніколи не переймався відсутністю в мене документа про звання. Думаю, його треба заслужити в народу, а не в чиновницьких кабінетах.
Розмовляла: Оксана Жила, «Львівська Газета»
Додав Gon 20 листопада 2009
Про автора
Всесвітньо невідомий автор, який не вірить у силу слів, проте у вільний від натхнення час займається словоблудством і рукоприкладством. Живе всюди, де перебуває. мріє про те, щоб хоч щось здійснилось без зайвих зусиль.
