Оксана Лущевська
Закінчила Уманський педагогічний університет ім. Павла Тичини, філологічне відділення.
Дякуючи своїм вчителям-професорам, розпочала писати поезію.
Поезія для мене - втеча від буденності і глибокий світ думок-образів.
...Тримай свою зграю церберів на ланцюгах масивних,
з їх пащ надто експресивно зривається лютий жах,
немов керинейська лань - втікаю зацькованим звірем
із пастки своєї довіри по стежці, як по ножах.
...Болить, стискається серце, гудуть пора
Додав roksi82 у вівторок о 04:02
мамо, сойки
сиплять снігом
твої садженці озимі –
я ж тобі казала:
зимно
по снігах босоніж йти!
....................
Додав roksi82 у вівторок о 04:01
...дзень-дзень-дзень-дзень...
Била тарелі,
бо серце розбите,
дзенькіт фаянсу -
зими колорити,
танці по кризі,
шати пом'ятті,
серги із льоду -
сум'яття.
...дзень-дзень-дзень-дзень...
Порізи болючі
живицею пахнуть,
хустка циган
Додав roksi82 у вівторок о 04:01
***
...в чорне-чорне як смола волосся
верболозом сиві пагони вплелись
літня жінка у зеленій сукні -
певно була деревом колись
певно була деревом тендітним
в такт із вітром листтям шелестіла
вибухала пуп'янком медовим
зрілість,
Додав roksi82 у вівторок о 04:00
Туманний вечір, мов карпатський вуйко,
немов мольфар, що знає всі обряди,
торкається згрубілими руками
мого волосся
і лягає радо
на край канапи...
Зове мене...встилаючи дорогу,
якимись замовляннями палкими
іду до нього пасмами глевкими
мов по ка
Додав roksi82 у вівторок о 03:59
продруковую простір до тебе
слово - постріл
ніби сотні навскісних років
ми не поспіль
запинаються літери всі
слово - поспіх
як навпомацки почуття
наче пострах
перебиті спотворені геть
слова - покруч
наче штаба зігнулась
в кільце
в тонкий
Додав roksi82 у вівторок о 03:58
з ясеня - чоловік,
а з вільхи - жінка:
такі різні
і такі схожі
входять в бурхливі ріки
тіла - у цупкій рогожі,
а розгледіти все так хочеться...
...але хвилі занадто сильні,
але хвилі занадто сині,
і ті води так...мовби сиві...
з віль
Додав roksi82 у вівторок о 03:57
достигли ягоди винограду
і впали на землі градом -
у мантії Мельпомени
(чи згадуєш ти про мене?)
терпкі чоловічі сльози
мов виноградні лози -
у вінки театральні сплелися
(чи згадував ти колись?)
дрижать і тремтять ноктюрни
вдягнувши тонк
Додав roksi82 у вівторок о 03:57
…зима якась беззимна, ну погодься?! вітрини. мегаполіс. кава в склянці.
і ці дистанції. скисають умить ока - сніги, що ледве випали уранці…
…………………………..
дистанції
накреслять дрібні стрілки,
розмітки "хто-куди-чого-навіщо"
безвихідь у очах
зимовим
Додав roksi82 у вівторок о 03:56