Пошук
Закінчила Уманський педагогічний університет ім. Павла Тичини, філологічне відділення. Дякуючи своїм вчителям-професорам, розпочала писати поезію. Поезія для мене - втеча від буденності і глибокий світ думок-образів.
...Тримай свою зграю церберів на ланцюгах масивних, з їх пащ надто експресивно зривається лютий жах, немов керинейська лань - втікаю зацькованим звірем із пастки своєї довіри по стежці, як по ножах. ...Болить, стискається серце, гудуть пора
Додав roksi82 у вівторок о 04:02
мамо, сойки сиплять снігом твої садженці озимі – я ж тобі казала: зимно по снігах босоніж йти! ....................
Додав roksi82 у вівторок о 04:01
...дзень-дзень-дзень-дзень... Била тарелі, бо серце розбите, дзенькіт фаянсу - зими колорити, танці по кризі, шати пом'ятті, серги із льоду - сум'яття. ...дзень-дзень-дзень-дзень... Порізи болючі живицею пахнуть, хустка циган
Додав roksi82 у вівторок о 04:01
*** ...в чорне-чорне як смола волосся верболозом сиві пагони вплелись літня жінка у зеленій сукні - певно була деревом колись певно була деревом тендітним в такт із вітром листтям шелестіла вибухала пуп'янком медовим зрілість,
Додав roksi82 у вівторок о 04:00
Туманний вечір, мов карпатський вуйко, немов мольфар, що знає всі обряди, торкається згрубілими руками мого волосся і лягає радо на край канапи... Зове мене...встилаючи дорогу, якимись замовляннями палкими іду до нього пасмами глевкими мов по ка
Додав roksi82 у вівторок о 03:59
продруковую простір до тебе слово - постріл ніби сотні навскісних років ми не поспіль запинаються літери всі слово - поспіх як навпомацки почуття наче пострах перебиті спотворені геть слова - покруч наче штаба зігнулась в кільце в тонкий
Додав roksi82 у вівторок о 03:58
з ясеня - чоловік, а з вільхи - жінка: такі різні і такі схожі входять в бурхливі ріки тіла - у цупкій рогожі, а розгледіти все так хочеться... ...але хвилі занадто сильні, але хвилі занадто сині, і ті води так...мовби сиві... з віль
Додав roksi82 у вівторок о 03:57
достигли ягоди винограду і впали на землі градом - у мантії Мельпомени (чи згадуєш ти про мене?) терпкі чоловічі сльози мов виноградні лози - у вінки театральні сплелися (чи згадував ти колись?) дрижать і тремтять ноктюрни вдягнувши тонк
Додав roksi82 у вівторок о 03:57
…зима якась беззимна, ну погодься?! вітрини. мегаполіс. кава в склянці. і ці дистанції. скисають умить ока - сніги, що ледве випали уранці… ………………………….. дистанції накреслять дрібні стрілки, розмітки "хто-куди-чого-навіщо" безвихідь у очах зимовим
Додав roksi82 у вівторок о 03:56
Лінки · Про нас · Контакти · Реклама на сайті
м. Дніпропетровськ, вул. Червона,11.
Телефон: +38 066 272-26-24, +38 096 044-19-92
