Автори / Народні Свята / 29 лютого - Касіянів день
Касіянів день — день преподобного Касіяна, припадає на 29-те лютого за старим стилем, тобто тільки на високосні роки.
Традиційно високосні роки вважалися нещасливими і їх прихід спонукав селян остерігатися природних катаклізмів – повеней, землетрусів, хвороб тощо.
А той, хто в Касянів день народився лише раз на чотири роки може збирати гостей.
Саме на високосні роки припадали періоди “великого мору на людей та худобу”, але в цьому не варто вбачати випадковий збіг обставин. Досліджено, що найбільша дія сонячної активності, яка негативно впливає на стан живих організмів, припадає на високосні роки.
В останній місяць зими скорочуються й вечорниці. Все рідше збиралися хлопці та дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, в господарстві з’являлися додаткові клопоти… Люди жили світлим пробудженням природи – весни, яка вже не за горами.
Довідка за матеріалами: Олекса Воропай "Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис":
В народніх приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає понурим і злим чоловіком.
- «Чому ти Касіяном дивишся!» — кажуть дітям, що дивляться на людей з-під лоба.
- «Касіян оком накинув — не буде з цього народженого добра!» — цей вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та інших свійських тварин; але інколи він стосується і до дітей, що народилися в Касіянів день.
- "Гей, верни, Касян[1], круто!" — кажуть тому чоловікові, що намагається зробити комусь кривду, але при цьому виявляє свою безсилість.
В одній з легенд, записаній на Харківщині, преподобний Касіян нагадує казкову особу «з довгими віями аж до землі»[2]:
... У Касіяна такі довгі брови і вії, що він нічого не бачить. Один раз на чотири роки Касіян підіймає свої вії і видиться понурими очима. Лихо тому, на кого він гляне: гляне на людей — мруть люди, гляне на тварин — дохнуть тварини, гляне на поля — все сохне...
У Касіяна брови довгі — нижче колін. В Касіянів день не можна до схід-сонця виходити з хати, щоб він не глянув, бо як гляне — помреш!
— А як треба до худоби вийти: напоїти чи їсти дати. Як тоді?
— На Касіяна до схід-сонця і пес з буди не вилізе, а не те, щоб чоловік з хати виходив. Касіян сердитий, не милує!
— А чого ж він такий сердитий?
— Він, бач, сердиться на людей, що його день не празникують, не шанують. Я від людей чув таку казку: «З'явився Касіян перед Богом у капелюсі, в рукавицях, з прутиком в руках — геть чисто, як наш панич, бувало, ходить. Прийшов він до Бога і почав жалітися на людей, мовляв, святого Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують ...[3]— Е, діду, ви таке говорите! Тож Касіян преподобний, він же святий, він з чортами боровся. Він Ликери Походенчихи, що в чорницях була, я чув таку казку:
«Святий Касіян цілих три роки сидить над чортом і б'є його по голові молотом. Б'є його на те, щоб не мав нечистий часу обдумати свої пля-ни на людську згубу. Б'є чорта Касіян день-у-день і не дає йому спам'ятатися. Цю роботу Преподобний лишає тільки в день своїх іменин — один раз на чотири роки, тоді він іде до церкви і молиться Богові, щоб Бог дав йому більше сили в боротьбі з нечистим. З церкви Касіян повертається тоді, коли вже починає світати — цілу ніч молиться.
А як з церкви прийде, то знову береться за своє діло: молота в руки і — чорта по голові !... В той час, коли преподобний Касіян молиться Богові, чорт вільний. Він вилазить із безодні на поверхню землі, і все, на що він подивиться, гине. Подивиться на худобу — здихає, подивиться на людей — мруть люди, подивиться на поля — все сохне, все гине від очей нечистого. Ось чому на Касіянів день не можна з хати виходити саме тоді, як розвидняється ...
Отже, не всі народні легенди зображують преподобного Касіяна таким страшним. Оповідання Ликери Походенчихи, що за молоддих літ була в манастирі, як бачимо, малює Касіяна справжнім святим, який бореться з нечистою силою.
Цікаво, що Тиміш С-ко - людина вже понад шостий десяток - вислухав переказане мною оповідння колишньої черниці, махнув рукою і сказав: "Е, на світі всякі казки є - всіх не переслухаєш!"
[1] «Касіян» і «Касян» — в українській мові вживаються обидві ці форми. Згідно з «Правописним словником» Г. Голоскевича, Нью-Йорк, 1952.
[2] Цей образ використав Микола Гоголь у своїй повісті "Вій".
[3] З розмови з селянином Тимошем С-ко, що походить з Охтирки на Харківщині.
Прикмети:
- Якщо на Касіянів день багато снігу, то буде велика повінь, а бурульки довгі в останні дні лютого – до довгої весни.
- «Касіян на скот гляне, скот валить, на дерево — дерево валить» - тому 29 лютого не можна виходити з хати вдосвіта ні людям ні худобі.
В оформленні статті використано сюжет картини на склі Наталі Дігтяр "Зимова хатина"
Додав Nusya 29 лютого 2012
Про автора
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.