Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Товари Інформація

Автори / Олесь Ульяненко / Легендарний Олесь Ульяненко з Полтавщини: хто він та за що підданий анафемі?

Про легендарного письменника з Полтавщини.

8 травня 2012 року Олесеві Ульяненку (справжнє ім’я – Олександр Станіславович Ульянов) мало б виповнитися п’ятдесят, але, на жаль, відомий український письменник не дожив до свого ювілею. Він помер 18 серпня 2010-го, за висновками медиків, від хронічної ішемічної хвороби серця. Проте його друзі мають сумніви щодо цієї версії – надто вже дивними їм видаються деякі обставини смерті: вибиті двері квартири, увімкнене всюди світло, шприц у подушці, невідомий нічний відвідувач, якого начебто бачили сусіди по під’їзду. Це, звісно, лише здогади, котрими не повернути автора «Сталінки»,

Легендарний Олесь Ульяненко з Полтавщини: хто він та за що підданий анафемі?

Перші літературні спроби

«Знака Саваофа», «Сина тіні» та ще понад двадцяти інших романів, виданих окремими книжками й опублікованих у журналах. Нині тим, хто знав і любив Олеся, залишається хіба що гідно вшановувати пам’ять письменника, який іще за життя став класиком літератури і навіть напівжартома-напівсерйозно називав себе людиною-легендою.

Ореол легендарності творився довкола Ульяненка завдяки його карколомній біографії – дитинство і юність у Хоролі, навчання у Лубенському медучилищі, втеча з дому, далекі мандри Радянським Союзом, Миколаївська «морехідка», армійська служба в Німеччині й Афганістані, панкування в Ленінграді, боротьба за українську незалежність, безпритульне життя в Києві, ігнорування письменницьким бомондом, несподіваний для багатьох прорив «Сталінки», перша і єдина в історії Мала Державна Шевченківська премія, визнання читачів, анафема від Української православної церкви (Московського патріархату), репутація літературного «порнографа» за роман «Жінка його мрії», виснажлива судова боротьба з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі за право на свободу творчості й фактична перемога над «моралістами».

Однак, незважаючи на такий вдячний і потенційно читабельний матеріал, Олесь Ульяненко не піддався на вмовляння друзів і колег написати автобіографічну книжку, котра могла б перевершити всі його попередні художні твори. Він не дуже любив говорити про особисте, а тим більше – не хотів робити на цьому ім’я. Певною мірою брак знань про буденне і творче життя Олеся компенсує збірка його інтерв’ю «Без цензури» (2011), упорядкована близьким другом письменника, кінорежисером Мирославом Слабошпицьким, куди також увійшли дві статті з полтавської газети «Коло». У деяких із цих бесід наш славетний земляк розповідає про сім’ю, дитинство, початок творчості та ставлення до Полтавщини.

Про родину

«Мама взагалі скептично ставилася до цього (творчості. – прим.), тільки зараз вона мене почала визнавати як письменника – років два тому» (2006).

«Мамі головне, щоб я не голодний був, у чисте одягнутий. А моя творчість її не цікавить. От і сьогодні дзвоню, а вона до мене: «Ти шо їв?». Кажу, вівсянки заправив. І вона починає: «Ти желудок спортиш, супу собі звари». Мама інсульт перенесла, але поки сама себе обходить. Біля неї нікого немає. Я рідко навідуюся – ми з нею постійно сваримося. Вона мене не розуміє. Оце їздив літом до неї на день народження. Каже: «До мене вчора якийсь крутелик  на джипі приїжджав. Казав, що тебе вигнали зі Спілки (письменників – прим.), що ти став алкоголіком і наркоманом». Думав, вона видумує. Але ні – сусіди підтвердили. День вона мене гризла, бо повірила тому мудаку. То хтось від депутата якогось приїздив. Видно, в моїх героях себе пізнають, тепер мені на горло хочуть наступить» (2010).

«Мій батько багато пережив, був сильною натурою. На своєму рівні розумів, що таке письменницька праця. У цілому сприймав мою творчість більш-менш поблажливо. А мати... Складається враження, що вона відчужено ставиться до того, що я пишу. Батько в мене міська людина. У матері генеалогічна лінія інша – козацького роду. Вона ніколи не любила книги і з самого дитинства сварила мене, що я постійно читаю» (2009).

«Мій дід воював у Петлюри. Лежить на печі, розповідає: «Вони ж, – каже, – лізуть, красні. Під кокаїном – пруть і пруть. Замучився рубати, пузирі на руках повисипали». Його потім навіть не посадили. Якось викрутився, зараза така» (2010).

Про походження

«У мене все в житті отак – догори дриґом. Бабка-то дворянка, вони були пітерські, потім до Дніпропетровська

Легендарний Олесь Ульяненко з Полтавщини: хто він та за що підданий анафемі?

В юності

перебралися, потім, коли вже почалася ця війна, громадянська, перебиралися на Харбін, і десь під Хоролом Полтавської області... десь їх там звалили, і там вони і лишилися. А дід, той просто, коли росіяни розбили повстання Шаміля, то дітей-сиріт, які полишалися від дворян тих, що їх повбивали чи там на каторгу відправили, розселяли по Полтавській, Чернігівській області, по сім’ях – ну, цар ще в гуманізм грався, в християнство ще грався. От він і попав до родини Ульяненків. Там і виріс. Хоча він, пам’ятаю, вічно... акцент так і лишився.

Люди з боку кажуть, що в мене, буває, такий бешений норов проривається. Хоча я не помічаю в собі. Щось вигадують... Ну напевне, як у дзеркало подивлюся, там є щось таке, лишилось... Але я відчуваю себе українцем, аж ніяк не відчуваю, що в мені щось таке... (показує розкосі очі – прим.). Якщо в когось така романтична натура, то може придумати, доліпити...» (2008).

Про паспортне прізвище

«... це мене русифікували колись. Ви знаєте, у мене в сім’ї дядьки всі Ульяненки. Тато навіть Ульяненко. Але хтось там у якійсь метриці колись записав – і воно пішло. І коли приходиш переписувати: а зачєм, такая красівая фамілія! Я дивлюсь, ну що там тій тітці об’ясню?! Думаю так: хабаря нести не хочеться, краще я сам той коньяк вип’ю, якось я з Ульяновим проживу, мене це не дуже хвилює. Як, може, якихось махрових націоналістів, що колись там на мене накидались спочатку за прізвище, хоча я сам націоналіст. А потім воно на жарт переросло і все. Якось... Тому що я не хочу воювати з бюрократичною системою. Це бєс-по-лє-зно. Як кафкіанський герой десь мандрує, у «Замку». Ти ходиш з однієї кімнати до другої, і так до безкінечності, можна і померти, так і не помінявши прізвища» (2008).

Про витоки творчості

«Колись, ще в другому чи третьому, класі, я писав книжку про Іспанію, і тут пішла вся література про Іспанію, я там такого написав – чотири загальні зошити награфоманив. Десь воно й пропало.

Я захоплювався Колумбом, і щось із ним було пов’язано – як іспанці воюють, б’ються, ну про що може пацан у третьому класі написать? Я швидко це діло оприходував, уроки не вчив...» (2006).

«Рано читати почав і писати. Тоді це було щось... А зараз діти розумніші за мене. Досі двома пальцями друкую і не так давно дізнався, що таке флешка. Пам’ятаю, малим прочитав Едгара По, «Вбивство на вулиці Морг», і так перелякався, що мене мама відводила до бабки відливати переляк. Але я тоді так тої баби перелякався, що вдруге до неї не пішов. Вона мені видалася страшнішою за По...» (2009).

«Першу річ написав як іграшку. А потім почав писати історії. Деякі з них були смішними, цікаво навіть: чи збереглися вони? Було б цікаво на них подивитись.

Підлітком я читав Джека Лондона. У бабусі була величезна бібліотека. Пізніше цю бібліотеку забрав дядько з Харкова. Я читав Пруста, коли шмарклі мені ще не встигли витерти. У більш свідомому віці мене пробив на творчий пошук роман Вільяма Голдінга «Володар мух». Здається, його публікували в журналі «Знамя». Ось із цього твору і можна почати відлік моєї літературної роботи» (2009).

Про Павла Загребельного

«Я люблю Загребельного за те, що він як людина мені імпонує. Те, що він пише – я не можу сперечатися, це логічно. В нас відстань дуже велика, різні епохи. Ну, взагалі, як людина він допомагав мені. Коли на мене шквал після цієї (Шевченківської – прим.) премії навалився, то Загребельний мене підтримував. Я до нього в гості їздив, з Еллою Михайлівною розмовляли, там каву пили, дівчат я своїх – заміж кого хочу – приводив. Вони: о, яка хороша дівчина! Таке життя було, нормально все. Я дуже вдячний тому чоловікові» (2008).

Легендарний Олесь Ульяненко з Полтавщини: хто він та за що підданий анафемі?

У гостях у Павла Загребельного

Про Хорол

«Ніде не друкував (свої твори. – прим.). Тоді ж, згадай, яка була епоха: людина, яка читала книжки, та ще в Хоролі, Полтавської області, уже підзору викликала, а якщо ще щось і пише, то це взагалі – сумашедшеє і неєпріятноє. Я нікому не читав – брехав товаришам. У мене два товариші було, я розказував їм якісь вигадані історії і казав: це я прочитав книжку, але вона була без обкладинки, не знаю автора. Вони слухали – у-у, клас. Вітя Ковтун, по-моєму, до сих пір у Хоролі книгоман найбільший» (2006).

«Читати-то я читав, але жив вулицею. Вона тоді вирішувала все. Якщо не вмієш битися – не виживеш. Стінка на стінку з хлопцями ходили. Сколотив свою банду. Ми, пацанва, займалися дрібним бізнесом: робили нальоти і крали яблука. А коли стали старші, половину містечка Хорол тримав мій брат, а половину – я. А потім Бог одвів мене від того» (2006).

Легендарний Олесь Ульяненко з Полтавщини: хто він та за що підданий анафемі?

Із мамою Катериною Василівною і сестрою Валентиною

Про Полтавщину

«Колись Полтавщина викликала у мене великий жах, якась така гнітюча атмосфера була, а нещодавно я два тижні побув у Хоролі, і мені дуже сподобалося. Я там півроману нового написав, виключно драма. Називатиметься «Марго». У мене буде трилогія з жіночими іменами: «Альма», «Марго» і ще якесь ім’я («Софія». – прим.).

У нас талановиті, красиві люди. Просто упродовж останніх двадцяти-тридцяти років Полтавщина була дуже опущеною, забитою. Процвітав колгоспний дух: сало, свині – і все. Той, хто читав по селах книжки, був якоюсь дивною людиною. Наш народ увесь час гнули, та не зігнули. Подивись, які дівчата красиві. Тому на батьківщину мені гріх жалітися. Просто останні п’ятнадцять-двадцять років я там некомфортно почувався, а чому, і сам не знаю. Навіть ні з ким було не те що поговорити, навіть чарку випити» (2005).

Легендарний Олесь Ульяненко з Полтавщини: хто він та за що підданий анафемі?

Надгробний пам'ятник на Байковому кладовищі в Києві

Матеріал підготував Сергій Шебеліст

Фото зі сторінки групи Олеся Ульяненка у Facebook, блогу padluchcho.livejournal.com та з архіву автора

Коло. Усі новини Полтави

 
 

Додав Chyzh 10 травня 2012

Про автора

Олесь Ульяненко — прозаїк, поет.Народився 8 травня 1962 р. у м. Хорол на Полтавщині. Навчався у Лубенському медучилищі, моршколі (закінчив її 1980 р.). Працював на шахті, електриком, слюсарем, монтажником, вантажником, служив у війську і катувався п

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска