Відома лірична поетеса Ірина Жиленко і в цій новій книзі залишається вірною собі, своїй творчій манері і колу своїх зацікавлень. Камерність, усамітненість («мед самоти») її внутрішнього світу породжує ту органічну свободу мислення і вислову, на яку не спроможна особа, полстійно замкнена у багатолюдній «камері» суспільного буття.
В одному зі своїх інтерв’ю Ірина пише: «На світі існує тільки Поезія, і нічого, крім Поезії. І землю нашу Господь сотворив задля Поезії, як виноград — задля вина. Все інше — тлін і зникання…».
Кожен вірш поетеси — вихоплена зі стрімкої течії часу мить людського життя. Вихоплена і зупинена назавжди.