ПЕРЕДМОВА-ЕСЕ
1. Аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес в одній із своїх лекцій про поезію, котру він читав в Англії, нагадав слухачам хрестоматійний вислів святого Августина: «Що таке час? Якщо мене про це не питають, я знаю. Коли мене запитують, то не знаю». Так само з поезією,- зробив висновок Борхес.
Може, йдеться про таємницю, що міститься за межею свідомого? Щодо «енергетики» в даному контексті, її так само легше описати, ніж визначити. Припустімо, якась інформація знаходить відгук і в розумі, і в серці. Така інформація, попри можливість лишень описового її визначення, і є енергетикою поезії.
Зрозуміло, енергетика несе в собі певні складники — глибокий зміст, версифікаційну довершеність, національні та часові реалії тощо, але аж ніяк тими складниками не вичерпується. Енергетика глибша за зміст. Перекладач має зберегти насамперед енергетику, а зміст є тільки однією з її важливих складових.
Тож з якого боку підійти до цього ключового поняття, яке не має чіткого визначення? Бо, зрештою, твір зворушує тільки тоді, коли йде від серця. До речі, це думка одного з найраціональніших поетів — Гете.
Переклад, як і оригінальний твір, має йти від серця.
2. Попередні наші міркування можуть видатись надто абстрактними, але попри це, в кожному окремому випадку вони дозволяють робити висновки вповні конкретні. Щодо Шекспіра також. Тож cum Deo.
3. І перший висновок той, що Шекспір є дійсно автором п’єс і сонетів, виданих під його іменем. Сонети для нас мають ту перевагу, що вони більше, ніж п’єси, пов’язані з особистим життям автора. Дослідники виділяють цикли сонетів, які можна спів ставити з подіями його біографії. Цей зв’язок не є випадковим. Навпаки, він витворює органічну цілість поезії та життя, поезії та правди. Те, що опоненти Шекспіра вважають вадами, чи фактами, які заперечують його авторство,
Тут ми підходимо до другого висновку, котрий стосується безпосередньо сонетів. А висновок той, що питання про їх
4. Аналіз змісту сонетів, проведений у такому ключі, дозволяє визначити принаймні чотири моменти, що пояснюють адресацію багатьох сонетів. Перший момент — це необхідність уславлення театральних меценатів. Тут маємо врахувати їх вищий соціальний статус, що вимагав усталених форм звертання.
Другий момент — це боротьба театрів за молодих акторів. Шекспір використовував сонет як засіб впливу, отже, стає зрозумілою в цьому контексті й адресація.
Третій момент — це зрада «смаглявої дами». Вона шанувала Шекспіра, та все ж віддала перевагу молодому акторові.
І, нарешті, четвертий момент, що його найліпше висвітлено в книзі Жана Марі та Анжели Марен «Шекспір». Багатий лорд із дружиною попросили Шекспіра вплинути на їхнього сина, який не хотів одружуватися і мати дітей. Шляхетний рід міг зникнути. Сонетами, присвяченими цій темі, власне, й починається збірка.
5. Адресація сонетів обумовлена обставинами Шекспірового життя, та поетична енергетика, що в них міститься, виводить ці вірші за межі локальної ситуації, ба навіть за межі епохи. Вірші, звернені до конкретної людини в конкретних обставинах, набувають загальнолюдського і понадчасового значення.
6. Шаную працю попередніх перекладачів сонетів Шекспіра; їхній досвід дає натхнення.
Щиро вдячний академіку АБ України професору Сєдих Юрію Івановичу, який був першим слухачем і читачем, критиком і наставником.
На заключному етапі підготовки сонетів до видання неоціненну творчу підтримку і допомогу надали українські поети Анатолій 1 лущак, Сергій Рядченко, Олекса Шеренговий. Велика їм подяка, сердечно дякую також редакторам Дмитру Гламазді та Наталії Руденко.
Спасибі всім, хто сприяв виходу цієї книжки у світ.
Георгій Пилипенко
Тримовне видання. Переклад Григорія Пилипенка.
Тверда палітурка, 320 с., 2005 р.